Содержание к диссертации
Введение
Розділ 1. Теоретичні передумови лінгвопрагматичного вивчення стратегії ухильності 12
1.1. Співвідношення ухильності та суміжних категорій 12
1.2. Ухильність у логічній і психолінгвістичній площинах 19
1.2.1. Ухильність vs істинність / хибність 19
1.2.2. Ухильність vs правда / неправда 23
1.3. Ухильність у комунікативно орієнтованих студіях 27
1.3.1. Комунікативні функції ухильності 28
1.3.2. Ухильність як комунікативна стратегія 31
1.3.3. Стратегія ухильності в класифікаційному ряді стратегій комунікації 38
Висновки до розділу 1 43
Розділ 2. Інтерактивна модель комунікативної ситуації ухильності 45
2.1. Інтерактивна модель як модель комунікативної ситуації ухильності 45
2.2. Модулі інтерактивної моделі ситуації ухильності 48
2.3. Рівні інтерактивної моделі ситуації ухильності” 57
2.3.1. Реалізація ухильності на мотиваційно-прагматичному рівні 58
2.3.1.1. Вплив прагматичних чинників на механізм реалізації ухильності 59
2.3.1.2. Прагматичний контекст реалізації ухильності 62
2.3.2. Реалізація ухильності на когнітивно-інтерпретаційному рівні 68
2.3.2.1. Модель когнітивної обробки інформації при реалізації ухильності 68
2.3.2.2. Фреймова структура ситуації ухильності 72
2.3.3. Реалізація ухильності на вербальному рівні 85
Висновки до розділу 2 92
Розділ 3. Реалізація комунікативної стратегії ухильності у відповідях на запитання в художньому дискурсі 95
3.1. Комунікативна стратегія ухильності в художньому дискурсі 95
3.2. Тактики ухильності у відповідях на запитання .99
3.2.1. Тактика повного блокування інформації 107
3.2.2. Тактики часткового блокування інформації 119
3.2.2.1. Тактика нерелевантності 120
3.2.2.2. Тактика неадекватності 127
3.2.2.3. Тактика неінформативності 139
3.2.2.4. Тактика неясності 145
3.3. Квеситиви у межах діалогічної єдності „запитання-ухильна відповідь” 151
Висновки до розділу 3 164
Висновки 167
Додатки .173
Список використаної літератури 184
- Ухильність vs істинність / хибність
- Стратегія ухильності в класифікаційному ряді стратегій комунікації
- Вплив прагматичних чинників на механізм реалізації ухильності
- Тактики ухильності у відповідях на запитання
Ухильність vs істинність / хибність
Дослідження ухильних висловлень пропонуємо розглядати з врахуванням фактичної істинності / хибності висловлення (відповідності / невідповідності висловлення об єктивній дійсності); суб єктивної оцінки мовцем істинності повідомлення (його знання / незнання істини); вираження мовцем цієї оцінки у своїх висловленнях. Істина – це „відображення у свідомості людини предметів, явищ і закономірностей об єктивної дійсності такими, якими вони існують зовні і незалежно від суб єкта пізнання; відповідність змісту думок (суджень та понять) об єкту, що перевіряється суспільною практикою”, „об єктивно правильне ідеальне відтворення дійсності у свідомості людини” [97: 188]. Слова не можуть бути істинними або хибними, істинність чи хибність притаманні лише судженням. Хибність – „неправда, викривлення дійсного стану речей, що має на меті ввести когось в оману” і „хибністю може бути як вимисел того, чого не було, так і свідоме приховування того, що було” [97: 279].
У роботі для характеристики повідомлень беруться до уваги інтерпретація мовцем інформації, якою він володіє, у межах категорій істинності та хибності і відповідність / невідповідність характеристики стану інформації під час передачі повідомлення.
Частково застосовуючи напрацювання В.І.Свінцова [171: 78], можна визначити співвідношення характеристик істинності знання під час реалізації мовцем ухильності. Стосовно співвідношення понять „хибності”, „дезінформації” та „помилки”, то термін „хибність” В.І. Свінцов розглядає в дихотомії „істина – хибність”, яка „характеризує знання лише з боку його відповідності (невідповідності) об єкту”. Помилку (хибну думку) (ХД), можна визначити як невідповідність (НВ) об єктивної характеристики істинності знання (А1) та суб єктивної оцінки цього знання мовцем (А2): ХД=НВ (А1, А2). Дезінформаційна інтенція (ДІ) – це невідповідність суб єктивної оцінки істинності знання мовцем (А2) та характеристики істинності знання під час передачі повідомлення (А3): ДІ = НВ (А2, А3). Дезінформацією (Д) науковець називає невідповідність операторів А1 та А3: Д = НВ (А1, А3) (див. табл. 1.1).
Тип висловлень Б+ характеризується повною відповідністю усіх станів знань (В): НЕУХ += В (А1, А2) В (А2, А3).
До типу висловлень Б зараховуємо випадки, якщо мовцю невідомо те, що його висловлення не відповідає реальності, тоді ми маємо справу з незнанням (помилкою), а не ухильністю або мовцю відомо те, що його знання не відповідають об єктивній дійсності, і під час передачі повідомлення він намагається здійснити характеристику істинності свого знання (А3) відповідно до суб єктивної оцінки цього знання (А2): НЕУХ = НВ (А1, А2) В (А2, А3).
У висловленнях типу А+ об єктивна характеристика істинності знання та суб єктивна оцінка цього знання мовцем збігаються: В (А1, А2). Суб єктивна оцінка знання та характеристика істинності знання мовцем під час передачі повідомлення не збігаються: НВ (А2, А3). Таким чином ухильність цього типу (УХ +) буде виражатися: УХ+ = В (А1, А2) НВ (А2, А3). Цей тип ухильності трактуємо як „ухиляння від надання істинної інформації” (я знаю, але ухиляюсь), суть якої полягає в намаганні приховати суб єктивну оцінку свого знання (А2), яка відповідає об єктивній характеристиці істинності знання (А1). За допомогою прикладу проілюструємо цей тип ухильності, коли мовець приховує своє знання:
“You talked to her?” Sawyer nodded and finished off his bourbon. He debated and then decided not to fill in Hardy on Sidney Archer s confession to him. Hardy worked for Gamble, and Sawyer was pretty sure what Gamble would do with that information : Destroy the lady. He threw out a fact as a theory instead “Maybe she went to New Orleans to meet her husband” (D. Baldacci. Total control, p. 410).
У цьому прикладі мовець прагне приховати своє знання і факт подає як теорію, припущення (He threw out a fact as a theory instead) за допомогою модального прислівника maybe.
Якщо мовець не володіє інформацією або володіє лише її частиною (висловлення типу А ): стан об єктивної характеристики істинності знання не відповідає суб єктивній оцінці цього знання мовцем НВ (А1, А2). При передачі повідомлення суб єктивна оцінка знання та характеристика істинності знання мовцем теж не збігатимуться: НВ (А2, А3), оскільки мовець намагатиметься приховати своє незнання інформації. Ухильність цього типу (УХ ) буде виражатися: УХ = НВ (А1, А2) НВ (А2, А3). Таку ухильність розуміємо як „ухильність від відповідальності за достовірність інформації” (я не знаю, тому ухиляюсь): „I ve got Laker tickets, you know. Did he tell that?” An eyebrow inches higher. „Maybe yes, maybe no.” I know Sheriff McDuff hasn t mentioned it to him because I never said any such thing to McDuf (L. Van Wormer. The bad witness, p. 304).
Насправді знання мовця та стан об єктивної характеристики істинності не збігаються, про що свідчить внутрішня мова одного із співрозмовників (I know Sheriff McDuff hasn t mentioned it to him because I never said any such thing to McDuff), проте мовець намагається не показати свого незнання і представляє інформацію ухильно, двозначно: „Maybe yes, maybe no”, що свідчить про те, що він не бажає брати відповідальності за свої слова. Таким чином, можна стверджувати, що ухильність може бути спричинена невідповідністю операторів А1 і А2 (на етапі, коли стан об єктивної характеристики істинності знання не відповідає суб єктивній оцінці цього знання мовцем), і / (або виключно) операторів А2 та А3 (на етапі, коли суб єктивна оцінка знання та характеристика істинності знання мовцем під час передачі повідомлення не збігаються).
Стратегія ухильності в класифікаційному ряді стратегій комунікації
Якщо інтенція мовця представлена насамперед когнітивним процесом розуміння, то когнітивний план такої КС превалює. Мовно-мовленнєві стратегії скеровані на власне мовленнєвий аспект і реалізуються в комунікації. Подібної класифікації дотримується Ф.С. Бацевич, виокремлюючи власне комунікативні та змістові стратегії. Власне комунікативна стратегія – це „правила і послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант”, а змістовою стратегією є „покрокове змістове планування мети з урахуванням наявного мовного матеріалу (мовного коду) в межах кожного ходу (кроку) в комунікації” [12, с. 119].
Перш за все, КСУ є комунікативною, або мовно-мовленнєвою стратегією, у якій безумовно присутній когнітивний план вираження (розглядається у главі ІІ), проте мовно-мовленнєвий план є основним, тобто вона реалізується комунікантом передусім у мовленні і виражається певними комунікативними діями (тактиками та способами) і мовно-мовленнєвими формами (засобами).
Жорстка стратегія реалізується через свідоме порушення принципів, норм та конвенцій задля досягнення мети. М яка стратегія – це намагання у будь-яких умовах дотриматись наявних правил та конвенцій. Гнучка стратегія – це стратегія, що видозмінюється залежно від ситуації та контексту [134].
Деякі науковці як характерну рису стратегій виокремлюють лише гнучкість [12; 58; 79]. Т.А. ван Дейк зазначає, що „при кожному локальному ході беруться до уваги текстові та контекстні наслідки попередніх ходів або умови наступних ходів”, тобто у процесі діалогу КС можуть корегуватись та видозмінюватись [58, с. 273]. КСУ можна вважати жорсткою, коли йдеться про повну демонстративну відмову від інформації, коли мовець, незважаючи на усі норми та конвенції спілкування, порушуючи Принцип Кооперації, відмовляється надати інформацію. У цьому випадку загроза завершення комунікації є нерелевантною для мовця, навіть якщо це відбудеться з його вини. М якою є КСУ в тому випадку, коли мовець, не бажаючи надавати інформацію, змушений відповідати на запитання, зважаючи на певні правила та конвенції, тобто мовець буде ухилятися недемонстративно, дотримуючись Принципу Кооперації. У такій ситуації для мовця буде важливо, щоб комунікативний процес не перервався. Виокремлюються три основних підходи до досліджень стратегічності комунікації: а) стратегічність комунікації усвідомлюється мовцем: вибір певної КС здійснюється цілеспрямовано та свідомо; б) стратегічність комунікації не усвідомлюється мовцем: вибір тієї чи іншої стратегії здійснюється інтуїтивно, автоматично; в) комунікація може бути як стратегічною, так і нестратегічною [228, с. 55-56].
„Усвідомлювані мовленнєві стратегії – це „зброя”, яка дозволяє прогнозувати мовленнєві дії – свої і партнера – на декілька кроків вперед”. Разом з тим „рівень їх усвідомлення може бути різним і в кінцевому підсумку залежить від рівня розвитку і психологічної культури індивіда” [79, с. 61]. З твердженням про усвідомлення мовцем стратегічності комунікації погоджується Є.В. Клюєв, який під поняттям КС розуміє „сукупність попередньо запланованих мовцем і реалізованих у ході комунікативного акту теоретичних ходів, скерованих на досягнення комунікативної цілі” (підкреслено мною – І.М.) [92, с. 18]. Стратегія – це „усвідомлення ситуації загалом, визначення напрямку розвитку і організація впливу в інтересах досягнення цілі спілкування” (підкреслено мною – І.М.) [50, с. 208]. Логічність цього висновку особливо актуальна у випадку реалізації КСУ, оскільки в ситуації, коли мовець не може / не бажає прямо надати інформацію, ухилитись від відповідальності за сказане або бажає передати інформацію непрямо, „неусвідомлена” реалізація цієї стратегії є неможливою, адже її вибір вимагає від мовця складних когнітивних операцій, що передбачають здійснення досить значних ментальних зусиль (особливо під час недемонстративної ухильності). Одним із важливих параметрів у моделі мовленнєвої стратегії є спрямованість на кооперацію або відсутність такої спрямованості. Залежно від цього, виокремлюють кооперативні та некооперативні стратегії. Перша містить спрямованість на співпрацю мовців у процесі діалогу для досягнення спільної цілі. Друга не містить спрямованості на співпрацю мовців і реалізується тоді, коли мовці не мають спільних цілей і не зацікавлені в успішній та ефективній комунікації. Така стратегія скерована на „зрив” кооперації та призводить до комунікативної невдачі. Виокремлюють 4 типи комунікативних установок, скерованих на „зрив” кооперації: нав язування своєї думки, небажання дати відповідь на запитання, прагнення ухилитись від надання нової інформації, бажання образити співрозмовника [132, с. 226].
У роботі КСУ розглядається як стратегія, що може вживатись як у кооперативному, так і некооперативному мовленні, залежно від кількості інформації, яку мовець хоче приховати (повністю / частково), та способу її приховування (демонстративно / недемонстративно).
Про кооперативність та некооперативність КСУ можна судити із постулатів Принципу Кооперації Г.П. Грайса [55]. Якщо мовець порушує постулат при дотриманні загального принципу Кооперації, його КСУ є кооперативною і спрямованою на співпрацю, оскільки він намагається продемонструвати бажання до кооперації і повідомляє інформацію (хоча й частково). Якщо мовець порушує загальний принцип Кооперації, тобто повністю відмовляється надавати інформацію, то його КСУ буде вважатись некооперативною і не спрямованою на співпрацю.
Метою реалізації КСУ є намагання автора отримати підтримку і прийняття аудиторією своїх нововведень, не образивши її занадто категоричними висловленнями. Категоричні твердження протиставляються некатегоричним або ухильним. Некатегоричні висловлення можуть бути орієнтовані на зміст або слухача. Геджинг, орієнтований на зміст, відображає стосунок пропозиції до репрезентації дійсності. Цей тип геджингу спричинений необхідністю точного та об єктивного відображення реальності (орієнтація на точність повідомлення) та намаганням мовця уникнути загрози з боку слухача (орієнтація на мовця). Категоричні твердження обмежують право слухача на активну позицію в комунікації, оскільки вони не підлягають запереченню. Форма некатегоричних або ухильних тверджень дозволяє йому брати активну участь у комунікативному процесі та висловлювати свою позицію, тому метою геджингу, орієнтованого на слухача, є уникнення високої категоричності висловлення та запрошення до відкритого діалогу. Геджинг, орієнтований на зміст, пом якшує відношення між пропозицією (тим, що говориться) та відображенням реальності (тим, що виглядає). Орієнтованість на точність передбачає введення нових наукових надбань з певною долею обережності задля зменшення ризику неприйняття їх науковою спільнотою. Геджі, орієнтовані на мовця, скоріше зменшують присутність автора в тексті, а не сприяють підвищенню його точності [270].
Вплив прагматичних чинників на механізм реалізації ухильності
Під впливом ситуативно-контекстних параметрів та соціально-комунікативних норм адресант може обрати ухильність як спосіб, з одного боку, підтримання комунікації та демонстрації прагнення до кооперації, а з іншого, – уникнення надання інформації. КСТУ можна порівняти із ситуацією неправди, коли існують протиріччя між соціально-комунікативними нормами поведінки, що передбачають прагнення адресанта до кооперації, та цілями, які не відповідають цілям адресата і не можуть реалізуватись шляхом кооперативної комунікації. Важливим аспектом є знання адресантом ситуацій, у яких допускається або вимагається втілення ухильності (особливо, в умовах статусної або гендерної нерівності). Ефективна реалізація ухильності прямо залежить від рівня комунікативної компетенції адресанта: чим вищий рівень знань адресанта про правила та норми комунікації, тим швидше він зможе оцінити параметри ситуації та ефективніше ухилитись.
Мовленнєва діяльність, як і будь-яка інша діяльність, визначається потребами особистості, що втілюються в комунікативних інтенціях (намірах), в основі яких лежать мотиви – те, заради чого здійснюється комунікація. Серед потреб мовної особистості є комунікативно-діяльнісні (необхідність висловитись, вплинути на адресата, бажання отримати інформацію), а також більш загальні суспільні, що спричинені екстра- та прагмалінгвістичними факторами. Власне комунікативними потребами людини можна назвати контактовстановлювальну, інформаційну потреби та потребу впливу. Можна стверджувати, що КСУ втілюється під впливом загальних та комунікативних потреб, основною з яких є інформаційна, спричинена намаганнями комунікантів отримати і приховати інформацію. Хоча варто зауважити, що маніпулятивна та контактовстановлювальна потреби також можуть слугувати рушійною силою для реалізації КСУ. Інтенцією є „осмислений чи інтуїтивний намір адресанта, який визначає внутрішню програму мовлення та спосіб її втілення” [12, с. 116] або бажання, „для реалізації якого будуть здійснені визначені кроки” [158, с. 74]. Інтенційність мовлення є необхідною умовою спілкування, оскільки мовленнєва діяльність – це вид людської життєдіяльності, а кожна дія ініціюється певною ціллю. Інтенціями реалізації КСУ є намір адресанта уникнути відповіді на запитання повністю або частково, уникнути буквальної відповіді (імпліцитна передача).
Імпліцитна передача інформації зумовлена загальним наміром мовця повідомити певну інформацію, проте передбачає відсутність у нього інтенції повідомляти цю інформацію експліцитно (буквально, прямо) і присутність інтенції повідомити її імпліцитно (небуквально, непрямо). В умовах, коли буквальний зміст повідомлення не тотожний змісту виведеному і мовець передбачає здатність слухача вивести із повідомлення імпліцитну інформацію, що в ньому міститься, імпліцитний спосіб передачі інформації унеможливлює притягнення мовця до відповідальності за сказане та зменшує ризик пониження комунікативного статусу співрозмовників. Уникнення мовцем відповіді на запитання повністю або частково означає відсутність наміру повідомити комунікативно значущу інформацію як експліцитно, так і імпліцитно, тобто йдеться вже не про небажання передавати інформацію в певній формі як у випадку імпліцитної передачі, а про повне небажання передавати необхідну комунікативно значущу інформацію. Згідно з класифікацією О.Г. Почепцова [158], інтенції можуть бути початковими та кінцевими, актомовленнєвими та постактомовленнєвими. Актомовленнєві інтенції реалізуються під час мовленнєвого акту, тоді як постактомовленнєві реалізуються вже після мовленнєвого акту. Ці два типи інтенцій можуть охоплювати як початкові, так і кінцеві інтенції. Початковими інтенціями є лише опис, спонукання та запитування. Початкова інтенція тісно пов язана із структурно-семантичними характеристиками висловлення. Акти кінцевих інтенцій є численними і пов язані із особливостями семантики висловлення та ситуації його реалізації. Розглянемо види інтенцій мовця під час реалізації ним КСУ за допомогою наступного прикладу:
“Are you sick, Pa?” Dirk s ghoulish interest in Sean s condition added substantially to his evil temper. “Eat your breakfast.” Sean s tone was calculated by its sheer malevolence to dry up further questioning (W. Smith. The Sound of Thunder, p. 40).
Початковою актомовленнєвою інтенцією мовця є реалізація спонукання (Eat your breakfast), а кінцевою актомовленнєвою інтенцією є зміна теми. Початкова постактомовленнєва інтенція мовця – це повне уникнення відповіді на запитання, а кінцева - ухиляння від надання інформації (Sean s tone was calculated by its sheer malevolence to dry up further questioning.) (див. рис. 2.3). Очевидно, кінцеві постактомовленнєві інтенції можна назвати цілями комунікації, тобто стратегічним результатом, на який скерований комунікативний акт [92, с. 18].
Тактики ухильності у відповідях на запитання
До невербальних способів втілення КТ повного блокування інформації належать жести (помах руки як небажання відповідати), міміку (вираз, що означає негативне ставлення до чогось чи небажання відповідати), позиції (обертання спиною до співрозмовника у відповідь) та рухи тіла (рух в бік від співрозмовника як сигнал про закінчення розмови), а також інші особливості поведінки співрозмовників. У роботі до невербальних засобів ухильності належать ті випадки, у котрих свідчення реалізації КСУ описувалась в авторських коментарях: “He shook his head”, “She shook her head mutely”, “She waved her hand dismissively”, “She turned back”, “She stared at him wordlessly”, “She went out without a word”, “I shifted my eyes away”, “Her face went blank”, “He laughed again, a false, hearty roar that avoided a reply.”, “She studied my face with curiosity but refrained from comment”.
Наступні приклади ілюструють способи повного уникнення надання інформації за допомогою жестикуляції (1), міміки (2) та особливих рухів і позицій тіла (3): (1) She looked surprised. “You checked on her?” He avoided her question with a shrug and a gesture (K. Eagle. A view of the river, p. 69). (2)”And I suppose you love me?”She stared at him, mute as a post. “Well? Answer me, damn you.” “No, I won t, and don t yell at me again.”(C. Coulter. The Sherbrooke Twins,p.218). (3)”How did you do it?” Thornhill said. Lee slowly pulled away from his grip and joined Buchanan. The two men quietly walked out together (D. Baldacci. Saving Faith, p.473).
Найчастіше невербальним способом втілення КТ повного блокування інформації слугувало мовчання у відповідь, яке можна розглядати як „поліфункціональну комунікативну одиницю, що виступає як стратегія спілкування в певній ситуації соціальної взаємодії (діалог або полілог)” [99, с. 215]. Мовчання є важливим елементом діалогічного мовлення, оскільки залежно від контексту та ситуації спілкування воно може нести різне комунікативне навантаження. За допомогою мовчання мовець може реалізувати певну КС та здійснювати маніпулятивний вплив на слухача, тобто мовчання як невербальний засіб вираження КТ повного блокування інформації виконує стратегічну функцію. Розрізняють комунікативно значуще та комунікативно незначуще мовчання [24]. Комунікативно значуще мовчання в процесі спілкування виконує певну комунікативну функцію. Воно ділиться на „мовчання слухання”, що настає в процесі зміни комунікативних ролей, під час якого слухач сприймає та переробляє інформацію; „мовчання замість говоріння”, тобто мовчання, що настає тоді, коли співрозмовник, якому слід говорити, мовчить; мовчання як результат пропущення (невимовлення) синтагматично надлишкового компоненту (еліпсис). „Мовчання замість говоріння” може означати згоду, небажання повідомляти інформацію, нерішучість або дотримання принципу ввічливості. Мовчання може бути умисне та неумисне [100, с. 41-43]. Перший вид мовчання є стратегічним та реалізується для досягнення певної цілі: небажання відповідати на запитання, повідомляти певні факти, інформацію тощо. Другий вид мовчання (паузи) слугує не відповіддю, а радше репрезентує емоційний стан персонажів (переляк, хвилювання). Мовчання може бути конвенційним та неконвенційним (оказіональним) [24]. Перший тип мовчання, який регулюється соціально-культурними традиціями певної спільноти, зазвичай має однозначну інтерпретацію („хвилина мовчання” тощо). Неконвенційне мовчання виникає під час реальної комунікації і не є повністю однозначним, тобто його правильна інтерпретація можлива лише за умови знання усіх пресупозицій, контексту та соціальних умов спілкування. Причинами такого мовчання слугують небажання відповідати, незнання відповіді, образа, емоційний стан мовців.
Залежно від соціального статусу комунікантів, їх психологічного стану та вербального оточення акту мовчання, можна говорити про його релевантність та нерелевантність у процесі розгортання діалогу [100]. Релевантним є природне мовчання, його причини зрозумілі іншим учасникам комунікації, нерелевантне – мовчання незрозуміле та недоцільне на певному етапі комунікації. Мовчання у відповідь є нульовою реакцією на запитання та сигналізує про небажання або відмову мовця продовжувати комунікацію. Мовчання у відповідь – це невербальний засіб втілення КТ повного блокування інформації в межах реалізації КСУ (“She did not answer”, “He said nothing”, “He avoided replying”, “He remained silent”, “She did not say anything”, “He made no reply”): “Somebody s taking my brat s affair seriously?” When I did not answer her, she laughed and asked: “Is Dorry still being the maiden in distress?” (D. Hammett. The thin man, p.195).
У цьому прикладі за допомогою мовчання успішно втілена КТ повного блокування інформації в межах КСУ, про що свідчить відсутність передачі інформації в заданому напрямку.
Таким чином, мовчання у відповідь як невербальний спосіб втілення КТ повного блокування інформації в межах КСУ є комунікативно значущим, оскільки несе комунікативне навантаження та виконує стратегічну комунікативну функцію [101]. Як стратегічний засіб мовчання є умисним, оскільки має певний намір і націлене на певний результат (ухилитись від відповіді). Мовчання під час ухильності є неконвенційним, що унеможливлює його інтерпретацію без знання контекстно-ситуаційних особливостей діалогу. Очевидно, можна також припускати нерелевантність мовчання в умовах втілення КСУ, коли на визначеному етапі комунікації слухач очікує отримати комунікативно значущу інформацію, тоді мовчання у відповідь є недоцільною реакцією мовця.