Содержание к диссертации
Введение
Розділ 1. Фізіолого-педагогічні аспекти диференційованої фізичної підготовки підлітків з урахуванням темпів їх біологічного дозрівання 10
1.1. Теоретико-методичні основи диференціації фізичної підготовки підлітків 11
1.2. Поняття про біологічний вік та критерії його визначення 16
1.3. Морфофункціональний розвиток школярів із різними темпами біологічного дозрівання 20
1.3.1. Фізичний розвиток. 20
1.3.2. Розвиток кардіореспіраторної системи. 25
1.3.3. Фізична працездатність. 32
1.4. Розвиток рухових здібностей школярів із різними темпами біологічного дозрівання 37
Висновки до 1-го розділу 46
Розділ 2. Методи і організація дослідження 49
2.1. Методи дослідження 49
2.2. Організація дослідження 61
Розділ 3. Фізична працездатність та підготовленість учнів 7-их класів залежно від темпів їх біологічного дозрівання 64
3.1. Взаємозв язок фізичного розвитку, фізичної працездатності та підготовленості школярів з хронологічним і біологічним віком 64
3.2. Фізична працездатність та підготовленість школярів 7-их класів з різними темпами біологічного дозрівання 71
3.2.1. Розвиток кардіореспіраторної системи та фізичної працездатності 71
3.2.2. Фізична підготовленість 80
3.3. Динаміка фізичної працездатності та підготовленості школярів 7-их класів протягом навчального року, залежно від темпів біологічного дозрівання 89
3.3.1. Фізична працездатність та стан кардіореспіраторної системи 89
3.3.2. Фізична підготовленість 104
Висновки до 3-го розділу 117
Розділ 4. Планування диференційованого підходу для розвитку рухових здібностей учнів 7-их класів, залежно від темпів їх біологічного дозрівання 120
4.1. Розподіл навчального часу з урахуванням темпів біологічного дозрівання 120
4.1.1. Розподіл навчального часу для розвитку рухових здібностей дівчат 7-их класів . 124
4.1.2. Розподіл навчального часу для розвитку рухових здібностей хлопців 7-их класів. 128
4.1.3. Оцінка фізичної підготовленості учнів 7-их класів із різними темпами біологічного дозрівання 130
Висновки до 4-го розділу 132
Розділ 5. Ефективність методики диференційованої фізичної підготовки школярів 7-их класів з урахуванням темпів їх біологічного дозрівання 134
5.1. Стан кардіореспіраторної системи й фізичної працездатності 135
5.2. Фізична підготовленість 151
Висновки до 5-го розділу 164
Розділ 6. Аналіз і узагальнення результатів дослідження 167
Висновки 188
Практичні рекомендації 191
Додатки 193
Список використаних джерел 2
- Морфофункціональний розвиток школярів із різними темпами біологічного дозрівання
- Організація дослідження
- Фізична працездатність та підготовленість школярів 7-их класів з різними темпами біологічного дозрівання
- Розподіл навчального часу для розвитку рухових здібностей дівчат 7-их класів
Введение к работе
Актуальність. Індивідуальна акселерація і ретардація біологічного розвитку супроводжується значною варіативністю морфофункціональної зрілості, фізичної працездатності та фізичної підготовленості підлітків одного паспортного віку. Різні темпи фізичного розвитку підлітків у цей період створюють своєрідний комплекс індивідуальних кількісних і якісних особливостей розвитку (Фарбер Д.А. с соавт., 1988). Індивідуальні особливості біологічного розвитку організму учнів визначають різні здібності до навчання (Никитюк Б.А., Мусагалиева Г.М., Савченко К.А., 1990; Сергієнко Л.П., 1993; Ермаков В.А., 1996; Глазирін І.Д., 1999; Волков Л.В., 2002). У зв’язку з пубертатними процесами в організмі школярів індивідуальні випередження або ж відставання від середніх величин за рівнем біологічного, функціонального та рухового розвитку можуть сягати 5 років (Волков Л.В., 1988; Бахрах И.И., Дорохов Р.Н., 1991; Максимов А.В., 1994; Шаханова А.В., 1997; Чижик В.В., 1999).
Програми з фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах зорієнтовані на середньостатистичного учня і не враховують особливостей біологічного розвитку підлітків (Куц А.С., 1978, 1997; Вологдин И.И., 2000; Андрєєва О.В., 2002; Митчик О.П., 2002).
У зв’язку з цим практичний інтерес становить розробка методики диференційованого фізичного виховання й оцінки рівня фізичної підготовленості підлітків на основі визначення біологічного віку та пов’язаних з ним індивідуальних темпів морфофункціонального і рухового розвитку (Волков Л.В., 1981; Сергієнко Л.П.,1993; Круцевич Т.Ю., 2000; Коробєйніков Г.В., 2002; Приймак С.Г., 2003).
Питання диференційованого фізичного виховання з урахуванням індивідуального морфофункціонального розвитку та фізичної підготовленості вивчали численні науковці (Цьось А.В., 1994; Леонова В.А., Куц А.С., 1996; Сидорова О.А., 1998; Круцевич Т.Ю., 2000; Гасюк І.Л., 2003). Однак ці дослідження не враховували гормонально залежних показників розвитку, зокрема темпів біологічного дозрівання підлітків, які є визначальними у цей період.
Дослідження диференціації фізичних навантажень та оцінки рівня фізичної підготовленості підлітків з урахуванням темпів їхнього біологічного розвитку проведені, як правило, на окремих віково-статевих групах учнів, зокрема юнаків 15–17 років (Фильченков Д.А., 1994; Глазирін І.Д., 2003), дівчат 12–13 років (Круцевич Т.Ю., 2000; Андрєєва О.В., 2002), підлітків 13–14 років (Максимов А.В., 1994). Окремі дослідження присвячені питанням диференціації фізичних навантажень у спорті та питанням спортивного відбору (Шаханова А.В., 1997; Волков Л.В., 2002).
Урахування індивідуальних особливостей розвитку і стану організму кожного учня дозволить шляхом підбору адекватних засобів фізичного виховання забезпечити гармонійний розвиток рухових здібностей. Застосування засобів і методів фізичного виховання, що не відповідають індивідуальним особливостям учнів, може негативно вплинути на здоров'я підлітків, сповільнити темпи їхнього фізичного розвитку, супроводжуватися втратою інтересу до уроків фізичної культури (Сухарев А.Г., 1991; Апанасенко Г.Л., 1998; Сергієнко Л.П., 2001; Волков Л.В., 2002; Благій О.Л., Чернявський М.В., 2005).
Таким чином, необхідність розробки організаційно-методичних підходів до проблеми диференційованого фізичного виховання підлітків у сучасній школі визначила напрямок та мету наших досліджень.
Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно зі Зведеним планом науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури та спорту на 2001–2005роки Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України за темою 2.1.9 «Оптимізація фізкультурно-оздоровчої роботи у навчальних закладах на основі диференційованого підходу з урахуванням темпів біологічного та морфофункціонального розвитку» (номер державної реєстрації 0103U000659) та згідно зі Зведеним планом науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2006–2010роки Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту за темою 3.2.7.1 «Фізична працездатність та її сомато-вегетативне і моторне забезпечення у різних контингентів дітей і підлітків» (номер державної реєстрації 0107U001186).
Об’єкт дослідження – фізичне виховання підлітків.
Предмет дослідження – диференційована фізична підготовка школярів 7-х класів з урахуванням темпів їхнього біологічного розвитку.
Мета дослідження – обґрунтувати та експериментально перевірити методику диференційованого підходу до розвитку рухових здібностей учнів 7-х класів залежно від темпів їхнього біологічного розвитку.
Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
Вивчити особливості функціонального розвитку, фізичної працездатності та фізичної підготовленості, динаміку цих показників протягом навчального року у школярів 7-х класів із різними темпами біологічного розвитку.
Обґрунтувати методику диференційованого підходу до розподілу часу фізичних навантажень вибіркової спрямованості для розвитку рухових здібностей учнів 7-х класів залежно від темпів їхнього біологічного розвитку.
Експериментально перевірити ефективність диференційованого підходу до розвитку рухових здібностей учнів 7-х класів, залежно від темпів їхнього біологічного розвитку.
Методи дослідження. Вирішення поставленої мети та завдань роботи здійснювалося на теоретичному й емпіричному рівнях з використанням відповідних груп методів дослідження: отримання ретроспективної інформації; констатуючого й формуючого педагогічного експериментів із застосуванням інструментальних методик; математико-статистичних методів обробки результатів досліджень.
Наукова новизна отриманих результатів:
уперше розроблено диференційований підхід до розподілу часу фізичних навантажень вибіркової спрямованості для розвитку рухових здібностей школярів 7-х класів залежно від темпів їхнього біологічного розвитку;
доповнено дані про можливість оцінювання фізичної підготовленості учнів 7-х класів, відповідно до рівня їхньої біологічної зрілості;
отримало подальший розвиток положення про технологію оцінювання біологічного віку методом його кількісного визначення;
розширено уявлення про періоди сенситивного розвитку рухових здібностей, зокрема виявлено гетерохронність настання сенситивних періодів досліджуваних показників розвитку учнів 7-х класів у середині віково-статевих груп різного рівня біологічної зрілості;
доповнено дані про те, що періоди приросту й зниження показників рухового розвитку, стану кардіореспіраторної системи й фізичної працездатності протягом навчального року зумовлені темпами біологічного розвитку підлітків.
Практична значущість роботи:
впровадження диференційованого підходу до розподілу навчального часу для розвитку рухових здібностей учнів 7-х класів залежно від темпів їхнього біологічного розвитку в практику фізичного виховання;
диференційоване оцінювання фізичної підготовленості учнів 7-х класів з урахуванням темпів їхнього біологічного розвитку.
Результати даного дослідження використовувалися під час планування і проведення уроків фізичної культури в Луцькому навчально-виховному комплексі №20 (акт впровадження від 1.09.2003). Матеріали дослідження включені в лекційний матеріал дисципліни „Теорія та методика фізичного виховання” й використовуються у процесі педагогічної практики в школах міста Луцька студентами Волинського національного університету ім. Лесі Українки (акт впровадження від 1.09.2005) й Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» (акт впровадження від 1.09.2005).
Особистий внесок здобувача полягає в аналізі літературних джерел з теми дисертаційного дослідження, розробці диференційованого підходу в розподілі навчального часу для розвитку рухових здібностей учнів 7-х класів залежно від темпів їхнього біологічного розвитку, розробці нормативів оцінки фізичної підготовленості залежно від темпів біологічного розвитку учнів 7-х класів, розробці річного планування урочних форм занять експериментальних груп, а також організації та проведенні констатуючого і формуючого педагогічних експериментів, статистичному аналізі отриманих результатів, обговоренні та впровадженні результатів дослідження.
Апробація результатів роботи. Основні теоретичні положення й результати досліджень доповідалися на Міжнародній науковій конференції «Психолого-педагогічні та економічні проблеми гуманізації навчально-виховного процесу в закладах освіти» (Рівне, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції «Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні» (Рівне, 2003); VI–Х міжнародних конференціях «Молода спортивна наука України» (Львів, 2002–2006); ІV–VIІІ міжнародних конференціях “Фізична культура, спорт та здоров’я» (Харків, 2002–2006); міжнародних конференціях «Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві» (Луцьк, 2002, 2005); VІ Міжнародній науково-методичній конференції «Культура здоров’я як предмет освіти» (Херсон, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Основні напрямки розвитку фізичної культури, спорту та фізичної реабілітації в Україні» (Дніпропетровськ, 2004); Всеукраїнському симпозіумі «Особливості формування та становлення психофізіологічних функцій в онтогенезі» (Черкаси, 2006); Всеукраїнському з’їзді фізіологів (Київ, 2006), а також були обговорені на наукових семінарах, засіданнях кафедр теорії і методики фізичного виховання та фізичної реабілітації Волинського національного університету імені Лесі Українки.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 13 наукових статтях, з них 11 – у фахових виданнях ВАК України (9 з яких одноосібні).
Морфофункціональний розвиток школярів із різними темпами біологічного дозрівання
Вивченню індивідуальних особливостей учнів, розробці індивідуально-типологічного підходу до них у процесі навчання приділяється все більше значення в педагогічній теорії та практиці. Індивідуальний підхід до учнів розглядається як один із найважливіших принципів навчання й виховання в роботах багатьох дослідників [26; 112; 230] та передбачає конкретизацію задач навчально-виховної роботи, варіювання її методів з урахуванням як загального, так і індивідуального в особистості кожного учня. Однак, такий підхід не вимагає індивідуальної роботи з кожним учнем, він припускає сполучення фронтальних, групових і індивідуальних занять для підвищення якості навчання й розвитку кожного учня. Успішне здійснення індивідуального підходу може забезпечуватись через диференціювання: поділ школярів по певних ознаках на типологічні групи з урахуванням задач навчального процесу. Диференціація процесу навчання передбачає врахування особливостей не кожного окремого учня, а групи учнів зі схожими особливостями; під час кластеризації учнів до уваги приймаються лише такі особливості, які є важливими з точки зору навчання; індивідуалізація реалізується не в усіх випадках, а вибірково, тобто в певній частині навчальної діяльності або навчального розділу [9; 173].
У програмах із фізичного виховання для загальноосвітніх шкіл визначаються організаційні підходи диференційованого підходу до учнів на уроках фізичної культури. Зокрема, «..основним організаційно-педагогічним принципом програми є диференційоване використання засобів фізичної культури на заняттях із школярами різної статі та віку з урахуванням стану їхнього здоров я, ступеня фізичного розвитку та рівня фізичної підготовленості» [118; 176].
Диференціація може здійснюватись через організаційні умови: за рахунок правильної побудови системи урочних занять у напрямку досягнення підтримуючого або стимулюючого ефектів впливу фізичних вправ [31; 267]; використання додаткових позаурочних занять як найбільш доцільної й реальної форми вирішення завдань фізичного виховання в умовах сьогодення [13]; впровадження науково обґрунтованих нормативних вимог як фактору активізації рухової діяльності школярів на підставі активізації їх мотиваційної сфери [79; 287]; удосконалення системи педагогічного контролю як фактору корекції змісту оздоровчо-розвиваючих програм у процесі занять фізичними вправами [134]; запровадження теоретичних занять з фізичної культури [113] та методичні умови підвищення ефективності цілеспрямованих педагогічних дій: досліджуються раціональні співвідношення фізичних навантажень різної спрямованості на уроці фізичної культури. При цьому постулюється необхідність всебічного фізичного удосконалення [82].
Диференційований підхід до учнів припускає поділ їх на групи по типологічних ознаках, тобто критеріях. Щодо вибору критерію диференціації навчальних навантажень на уроках фізичної культури існують різні думки. Аналізуючи науково-методичну літературу, можна виділити наступні критерії: рівень фізичного розвитку; рівень фізичної підготовленості; властивості нервової системи й типи темпераменту; соматичні типи; біологічний вік та ін. Однак, серед фахівців не сформувалась єдина думка щодо критерію диференційованої фізичної підготовки [55; 57; 95; 113; 114; 167].
Вибір фізичного розвитку як критерію диференціювання ґрунтується на наявному зв язку між фізичним розвитком і м язовою працездатністю [14], а також діяльністю дихальної системи [134] станом нервово-м язового апарата і показниками розвитку рухових здібностей учнів [22; 97]. Однак, як відзначає ряад авторів [19-21; 125], рівень фізичного розвитку учнів не завжди рівнозначно відповідає рівню прояву їхніх рухових здібностей. Тому, при розподілі учнів за рівнями фізичного розвитку, склад групи може виявитися неоднорідним по рівнях прояву рухових здібностей. Одним із критеріїв диференціювання є рівень фізичної підготовленості, що визначається показниками розвитку рухових здібностей – силових, швидкісних, координаційних, здібностей до витривалості, гнучкості та ін. [134]. Але, окремі фахівці [20; 190] пропонують акцентувати вплив на розвиток “відстаючих” рухових здібностей. Інші [82; 110; 129; 135] пропонують планувати розвиваючі навантаження на усі головні рухові здібності. Ряд дослідників [31; 95; 196; 238] пропонують впливати на рухові здібності в сенситивний період їх розвитку.
Ефективність комплексного підходу до удосконалення рухових здібностей становить 1,0 умовний бал, цілеспрямована педагогічна дія на «відстаючі» сторони моторики – 1,16, переважаюча дія на «ведучі» сторони моторики – 2,69 умовних балів оцінювання педагогічного ефекту [95].
Оскільки, рівень фізичного розвитку не завжди відповідає рівню прояву рухових здібностей школярів використання одночасно обох критеріїв – показників фізичного розвитку й показників фізичної підготовленості певною мірою утруднене [19; 275; 277], так само школярі з відносно однаковим ступенем фізичної підготовленості практично є різнорідними по морфофункціональному розвитку [72; 125]. Деякі автори [33] пропонують здійснювати диференційований підхід до школярів залежно від властивостей нервової системи й типів темпераменту. Але даний критерій вимагає великого числа методів вивчення, тривалого попереднього інструктажу, ретельного контролю за їх функціональним станом, збігу діапазонів по двох чи декількох методиках. Також слід зазначити, що використання психологічних тестів як критеріїв фізичної підготовленості школярів більш доцільне при оцінці засвоєння рухової дії [55; 57; 102], ніж при розвитку рухових здібностей. Не менш важливим показником особливостей індивідуального розвитку дітей шкільного віку є конституція – сукупність відносно стійких морфологічних і функціональних властивостей людини. Є роботи [63; 109; 148; 165] у яких автори вказують на залежність рухових здібностей від соматичного типу конституції, композиції скелетних м язів від соматотипу [169; 280; 294-296], психічною типологією [221; 291]. Однак, риси конституції, хоча й визначаються в препубертатний і пубертатний періоди, але остаточно формуються лише в старшому шкільному віці [22]. Інші дослідники вказують на доцільність використання інтересів та мотивів як критеріїв індивідуалізації навчальної діяльності [13; 15; 92; 96; 127; 129; 147; 286].
Деякі дослідники [22; 100; 169; 215] пропонують використовувати як критерій диференціації особливості адаптації організму до фізичних навантажень різної спрямованості. Серед дітей шкільного віку виявляються типологічні групи з певними особливостями організації моторики. Так, у середньому шкільному віці серед дівчат виявлено чотири «моторні типи»: швидкісно-силовий, швидкісної витривалості, координований та монотофільний (схильний до монотонної роботи), наявність яких пояснюються автором із позицій біологічної закономірності якісної сторони розвитку моторики, – відносна однобічність у посиленні індивідуальних можливостей підлітків за домінантною ознакою [196].
Як критерій індивідуалізації пропонується також використовувати структурну композицію скелетних м язів [105; 169; 279; 284] Однак цей критерій залишається дискусійним [181; 280]. Деякі дослідники пропонують здійснювати диференційований підхід використовуючи показники загальної фізичної працездатності [27; 100; 180] Проте такий шлях не є незаперечним [215]. Як критерій індивідуалізації пропонується також використовувати реакцію організму на навантаження: залежно від індивідуальних особливостей реакції регулюється частота, тривалість, інтенсивність та темп виконання фізичних вправ [94]. Використання як критерію диференціації фізичної підготовленості школярів біологічного віку ґрунтується на тому, що паспортний вік, особливо в період статевого дозрівання, не завжди відповідає їх біологічному віку. Неоднакові темпи біологічного дозрівання підлітків у цей період створюють своєрідний комплекс індивідуальних кількісних і якісних особливостей [19; 93; 101; 117; 234; 252]. Рядом досліджень виявлено: що школярі з однаковою стадією статевого дозрівання, але різного хронологічного віку, показують приблизно однакові результати у фізичних вправах [19]; хлопці й дівчата однієї стадії статевого дозрівання, але різного віку, практично не мають істотних розходжень у прояві витривалості [50]; існує залежність розвитку рухових здібностей від стадій статевого дозрівання [50; 93; 116; 124; 278]. Питання використання «темпів статевого дозрівання», як критерію диференціації залишається не до кінця дослідженим [285; 288]. Оскільки прискорені темпи статевого дозрівання не завжди обумовлюють високі показники фізичних можливостей і навпаки, учні із затримкою біологічного дозрівання можуть показувати високі результати в прояві певних рухових здібностей [111].
Організація дослідження
Вирішення завдань роботи і досягнення, таким чином, поставленої мети здійснювалося із використанням відповідних груп методів дослідження: аналізу літературних джерел, констатуючого і формуючого педагогічних експериментів, математико-статистичних методів обробки результатів досліджень [126; 201].
Аналіз літературних джерел передбачав вивчення, аналіз, систематизацію та узагальнення даних літератури стосовно фізіолого-педагогічних аспектів диференційованої фізичної підготовки підлітків з урахуванням темпів їх біологічного дозрівання. Вивчались теоретико-методичні основи диференціації фізичної підготовки підлітків, поняття про біологічний вік та критерії його визначення, морфофункціональний розвиток, фізична працездатність та підготовленість школярів із різними темпами біологічного дозрівання.
Отримані результати дозволили сформулювати гіпотезу, визначити мету, завдання дослідження та шляхи їх вирішення у рамках дисертаційного дослідження.
Досягнення поставленої мети вирішувалось шляхом організації констатуючого та формуючого педагогічних експериментів із застосуванням педагогічних й медико-біологічних методів дослідження.
Педагогічні методи дослідження
Педагогічне спостереження передбачало контроль за перебігом констатуючого і формуючого педагогічного експериментів, контроль стану школярів під час виконання тестових завдань. При цьому увага зверталась на точність виконання і результати контрольних завдань, реакцію організму на запропоноване навантаження [170]. В разі необхідності, у педагогічний процес вносили корективи (регулювали тривалість відпочинку, кількість повторень вправи, темп виконання завдань).
Педагогічне тестування здійснювалось з метою визначення рівня фізичної працездатності й підготовленості та їх динаміки протягом навчального року, а також ефективності впливу експериментальної методики на досліджувані показники. Метою констатуючого педагогічного експерименту було: дослідження взаємозв язків морфофункціонального розвитку, фізичної працездатності та підготовленості школярів із біологічним віком; вивчення особливостей функціонального розвитку, фізичної працездатності й підготовленості, їх динаміки протягом навчального року, у школярів 7-их класів із різними темпами біологічного дозрівання; обґрунтування методики диференційованого підходу до розвитку рухових здібностей учнів 7-их класів, залежно від темпів їх біологічного дозрівання.
Організація формуючого педагогічного експерименту полягала: у експериментальній перевірці ефективності диференційованого підходу до розвитку рухових здібностей учнів 7-их класів, залежно від темпів їх біологічного дозрівання та розробці нормативів фізичної підготовленості учнів 7-их класів, залежно від темпів їх біологічного дозрівання, в умовах трьох уроків фізичної культури на тиждень. Система контролю рівня фізичної підготовленості школярів враховувала концепцію комплексного контролю у фізичному вихованні; основи теорії вимірювань, тестів та оцінок; методику тестування рівня фізичної підготовленості підлітків [126; 176; 197; 199; 201]. Фізична підготовленість школярів вивчалася за результатами Державних тестів й нормативів фізичної підготовленості населення України [176] та батареї тестів «Єврофіт» [126; 197].
Зокрема, тест „Сила кисті”. Використовується для визначення сили м язів кисті. Обладнання – кистевий динамометр. Проводили так: обстежуваний, тримаючи динамометр у витягнутій руці (стрілкою до долоні), відводить його в бік від тулуба і стискає без ривків з усією силою. Вимірювання повторювали 3 рази. Фіксувався найкращий результат (в кГ). Визначення сили м язів розгиначів спини проводили за допомогою станового динамометра. Обстежуваний стає на опорну площадку, гачок динамометра знаходиться між двома стопами на середині їх довжини (ноги повинні бути випрямлені), згинається, береться прямими руками за ручку, яка повинна знаходитись на рівні підколінної ямки, і робить спробу випрямитись, тягнучи ручку динамометра. Тягнути слід рівномірно, енергійно, але не ривками. Вимірювання повторюють три рази і записують максимальний результат (в кГ).
Тест „Стрибок в довжину з місця”. Опосередкованими показниками рівня розвитку вибухової сили є результати стрибків з місця у довжину. У цих вправах кінцевий результат залежить від потужності руху в момент відриву тіла від опори, тобто від більшої сили, що проявлена за короткий час. Виконувалось три спроби, зараховувалась краща. Результат вимірюється в сантиметрах. Тест „Утримування тіла на перекладині”. Призначений для визначення сили і силової витривалості рук і верхньої частини тулуба. Він виконується так: з положення „вис на перекладині на прямих руках” зігнути руки в ліктьових суглобах і торкнутись підборіддям перекладини. Оцінка тесту: час утримування школяра на перекладині (с). Тест „Підйом тулуба з положення лежачи на спині, ноги зігнуті в колінах і опускання його в вихідне положення”. Призначений для вимірювання сили і силової витривалості м язів тулуба. Протягом 30 с потрібно зробити максимальне число повторень. Оцінка: число повних циклів (лягти – встати) за 30 с.
Тест „Частота постукувань”. Застосовується для вимірювання швидкості руху кінцівки, і за його результатами оцінюється такий прояв швидкісних здібностей дітей, як частота локальних рухів. Зміст тесту заключається в почерговому доторкуванні двох площадок долонею зручної руки, потрібно зробити 25 циклів і зупинити виконання завдання за сигналом “стій”. Виконували тест два рази, і в залік йшов кращий результат тесту (в секундах).
Тест „Рухливість в кульшовому суглобі” (Sіt and Reach – SAR). Цей тест призначається для вимірювання гнучкості. Він полягає, в тому, що кожний досліджуваний з положення сидячи повинен, згинаючись в кульшовому суглобі, відсунути руки вперед. Використовували наступне обладнання, необхідне для тесту: коробка довжиною 45 см, шириною 35 см і висотою 32 см. На верхній частині коробки кріпиться дошка довжиною 55 см і шириною 45 см. При цьому вона повинна виступати на 15 см над боковою частиною коробки, в яку впираються ноги. Шкала від 0 до 50 см маркується по середній лінії цієї дошки; на дошку клали лінійку довжиною 30 см, не закріплюючи її. Цю лінійку досліджуваний повинен був переміщувати по столу прямими руками. Оцінка: найбільша відстань від краю дошки до лінійки в см.
Тест на рівновагу „Фламінго”. Застосовується для вимірювання статичної рівноваги, і полягає в балансування на одній нозі на підставці певного розміру.
Металічна підставка мала наступні розміри: довжина – 50 см, висота – 4 см, ширина – 3 см. Її поверхня покривається матеріалом (товщиною не більше 5 мм), що робить підставку безпечною й забезпечує хороше щеплення ноги з опорною поверхнею. Дві опори (по 15 см довжиною і по 2 см шириною) забезпечують підставці хорошу стійкість. Оцінка: результатом тесту є число спроб, які школяр затратив на те, щоб зберегти стійке балансування на опорі протягом 1 хв. Додаткові вказівки: якщо школяр протягом перших 30 с втрачав рівновагу 15 разів, тест зупиняється.
З метою вивчення швидкості використовували тест „Біг на 30 м” (с), витривалості – „6-ти хвилинний біг” (м), координаційних здібностей – „Човниковий біг 49 м” (с) й „Човниковий біг 105 м” (с), динамічної силової витривалості – „Підтягування на перекладині” (разів) [176]. Тестування проводилось на початку і наприкінці навчального року.
Антропометричне обстеження виконувалося за загальноприйнятими методиками [126; 148]. Зокрема, вивчались: довжина і маса тіла, обхват грудної клітки, розвиток кісткового, м язового і жирового компонентів складу тіла. Вимірювання довжини тіла, обхватних параметрів проводилось з точністю до міліметра. Вимірювання маси тіла проводилось з точністю до 100 г. Для вимірювання шкірно–жирових складок використовували каліпер, що має здатність виконувати постійний тиск при зжиманні шкірно–жирових складок з зусиллям 10 г на мм2 з площею контактних поверхонь 90 мм2. Визначення латентного періоду рухової реакції на звук і світло проводили за допомогою електроміорефлексометра “ЕМР–01“, точність вимірювання якого становила ±0,1 мс. Синхронно із вмиканням звуку починалась фіксація часу. Згідно з попередньою інструкцією оператор у момент відчуття звуку пальцем правої руки натискав на спеціальну кнопку, припиняючи тим самим відлік часу вимірювача. У всіх дослідах ЛП визначали протягом трьох спроб з наступним обчисленням середнього арифметичного значення. Аналогічно визначався ЛП реакції на світло. Стан серцево-судинної та дихальної системи досліджували за показниками: життєвої ємності легень (мл), життєвого індексу (млкг-1), максимальної об ємної швидкості повітряного потоку (лс-1) на вдиху та видиху, екскурсії грудної клітки (см), частоти серцевих скорочень у стані спокою (удхв-1), артеріального тиску (мм рт. ст.). Та за даними ряду розрахункових показників: середнім та пульсовим артеріальним тиском (мм рт. ст.), адаптаційним потенціалом кровообігу (у.о.), індексом Робінсона або подвійним добутком (у.о.), систолічним (лм2)-1 та ударним (млм2)-1 індексами [18; 126].
Фізична працездатність та підготовленість школярів 7-их класів з різними темпами біологічного дозрівання
За даними тесту «Човниковий біг 105» отримано подібні дані: достовірно кращі показники відмічаються у хлопців як при порівнянні загальних груп, так і при порівнянні хлопців і дівчат однойменних груп з різними темпами біологічного дозрівання. Однак, між досліджуваними групами дівчат суттєвої різниці не виявлено, а серед хлопців статистично значима відмінність відмічається між ретардантами та медіантами й медіантами та акселератами (див. рис. 3.11, додаток А 7).
Таким чином, за рядом досліджуваних показників фізичної підготовленості хлопці переважають дівчат. Зокрема, за абсолютними (p 0,01) і відносними (p 0,001) показниками станової динамометрії, швидкісною силою (p 0,001), силовою витривалістю (p 0,001), швидкісними здібностями (p 0,001), здібністю до витривалості й координаційними здібностями (p 0,001). У дівчат кращі показники відмічаються за показниками розвитку гнучкості (p 0,001).
Крім того, виявлені відмінності рівня фізичної підготовленості залежно від темпів біологічного дозрівання як між хлопцями і дівчатами, так і в середині статевих груп. Так, найменші показники рівня фізичної підготовленості у хлопців та дівчат з уповільненими темпами біологічного дозрівання відмічаються за даними абсолютної та відносної кистьової і абсолютної станової динамометрії, швидкості руху кисті, здібності до гнучкості та силової витривалості (тест «Підтягування на перекладині»).
У хлопців та дівчат з уповільненим та середнім темпом біологічного дозрівання виявлено більші відносні величини станової динамометрії, кращі показники статичної рівноваги, силової витривалості (тест «Підйом тулуба в сід із положення лежачи») та здібності до витривалості у порівнянні з їх ровесниками із прискореними темпами біологічного дозрівання.
За деякими параметрами фізичної підготовленості спостерігаються відмінності у групах хлопців та дівчат залежно від темпів біологічного дозрівання. Так, у дівчат кращі показники швидкісної сили відмічено у медіантів, а у хлопців в акселератів, силова витривалість, за результатами тесту «Вис на зігнутих руках» серед дівчат краща у медіантів, у хлопців – в акселератів, швидкісні здібності серед дівчат кращі в акселератів, у хлопців – в ретардантів, кращі показники координаційних здібностей спостерігаються серед дівчат в акселератів, а серед хлопців – в ретардантів.
Крім того, при порівнянні досліджуваних показників хлопців та дівчат однойменних груп виявляється переважання хлопців за абсолютними та відносними показниками станової динамометрії, швидкісною силою, силовою витривалістю, координаційними й швидкісними здібностями, здібністю до витривалості. Тоді як, дівчата мають кращі показники здібності до гнучкості в усіх групах, а ретарданти та медіанти переважають хлопців з однойменних груп за даними абсолютної і відносної кистьової динамометрії, статичної рівноваги та швидкості руху кисті.
Отримані нами дані узгоджуються з даними ряду авторів по переважній більшості рухових здібностей. Зокрема, в дослідженнях І.О. Зінченка (2005) показано, що в середніх класах, у віковому діапазоні 11-14 років, між хлопцями й дівчатами збільшується різниця в показниках фізичної підготовленості. Школярі одного паспортного віку, що знаходяться на більш високій стадії статевого дозрівання, мають більш високий рівень розвитку моторики, ніж ті, котрі знаходяться на більш низькому рівні статевої зрілості [37]. Ряд авторів [22; 68; 110; 111; 194; 219], характеризуючи розвиток м язової сили з позицій особливостей біологічного віку, погоджуються в тому, що сила м язів школярів у період статевого дозрівання тим більша, чим вища ступінь статевого дозрівання.
Відзначається, також, висока ступінь взаємозв язку між темпами статевого дозрівання і розвитком витривалості [8; 50; 53; 110; 116; 163]. Показники фізичної підготовленості учнів у таких тестах, як біг на 60 м, метання тенісного м яча, стрибок у довжину з місця і розбігу, кидок набивного м яча, тим вищі, чим вищий ступінь їхнього статевого дозрівання [68]. Дівчата, що мають більш високі ступені статевого дозрівання, мають вищий й рівень розвитку функції рівноваги [70; 252; 278].
Фізична працездатність та стан кардіореспіраторної системи. При досліджені особливостей стану кардіореспіраторної системи та фізичної працездатності учнів 7-их класів були виявлені певні статеві відмінності та залежність річної динаміки даних показників від темпів біологічного дозрівання школярів.
Частота серцевих скорочень у хлопців протягом навчального року знижується на 6,6 % – з 83,64±12,73 удхв-1 до 78,09±12,86 удхв-1 (p 0,01). У школярів з різними темпами біологічного дозрівання ЧСС статистично значимо знижується у медіантів (на 8,4 %) і акселератів (на 8,8 %) та практично не змінюючись у ретардантів (рис. 3.12, додаток А 8).
Рис. 3.12. Зміна протягом навчального року частоти серцевих скорочень школярів 7-их класів залежно від темпів біологічного дозрівання
У дівчат частота серцевих скорочень протягом навчального року знижується на 6,4 % – з 87,0±13,66 удхв-1 до 81,77±9,10 удхв-1 (p 0,01). У школярів з різними темпами біологічного дозрівання ЧСС знижується у трьох групах (на 0,2 %, 5,2 % та 10,7 % відповідно), при чому у медіантів і акселератів – статистично значимо. Наприкінці навчального року достовірна різниця виявлена між ретардантами та акселератами (див. рис. 3.12, додаток А 10).
Систолічний артеріальний тиск у хлопців протягом навчального року дещо зростає на 2,4 % – зі 101,76±8,65 мм рт. ст. до 104,25±10,14 мм рт. ст. (p 0,05). АТ сист. зростає у ретардантів, медіантів й акселератів відповідно на 4,4 %, 1,2 % та 2,6 %. Наприкінці навчального року виявлена статистично значима різниця між ретардантами та акселератами й медіантами та акселератами (рис. 3.13, додаток А 9). У дівчат систолічний артеріальний тиск протягом навчального року зростає на 3,0 % – зі 103,85±13,48 мм рт. ст. до 107,11±11,00 мм рт. ст. (p 0,05). У ретардантів та акселератів (на 6,8 % та 8,5 % відповідно), при чому в акселератів – статистично значимо, та дещо знижується на 0,5 % у медіантів. Наприкінці навчального року достовірна різниця виявлена між ретардантами та акселератами (рис. 3.13, додаток А 10).
Діастолічний артеріальний тиск у хлопців протягом навчального року дещо зростає на 3,6 % – з 62,79±9,14 мм рт. ст. до 65,02±6,76 мм рт. ст. (p 0,05). У ретардантів й акселератів (на 7,0 % та 5,7 % відповідно) та дещо знижується у хлопців із середнім темпом біологічного дозрівання на 0,2 %. Наприкінці навчального року виявлена статистично значима різниця між ретардантами та акселератами й медіантами та акселератами (рис. 3.14, додаток А 9). У дівчат діастолічний артеріальний тиск протягом навчального року практично не змінюються (знижуються на 0,1 %) – з 68,25±9,62 мм рт. ст. до 68,16±8,63 мм рт. ст. (p 0,05). Зростаючи в акселератів – на 4,4 % та знижуючись у ретардантів і медіантів (на 2,6 % та 1,1 % відповідно). Наприкінці навчального року достовірна різниця виявлена між ретардантами та акселератами й медіантами та акселератами (рис. 3.14, додаток А 10).
Середній артеріальний тиск у хлопців протягом навчального року зростає на 3,1 % – з 75,78±7,96 мм рт. ст. до 78,10±6,89 мм рт. ст. (p 0,05). Середній артеріальний тиск зростає у трьох групах (на 5,8 %, 0,4 % та 4,3 % відповідно), а у ретардантів – статистично значимо. Наприкінці навчального року виявлена статистично значима різниця між ретардантами та акселератами й медіантами та акселератами (рис. 3.15, додаток А 9). У дівчат середній артеріальний тиск протягом навчального року незначно зростає на 1,3 % – з 80,12±9,76 мм рт. ст. до 81,14±8,96 мм рт. ст. (p 0,05). АТ сер. зростає у ретардантів та акселератів (на 1,4 % та 6,1 % відповідно) та дещо знижується – на 0,8 % у медіантів. Наприкінці навчального року відмічається достовірна різниця між ретардантами та акселератами й медіантами та акселератами (рис. 3.15, додаток А 10). Рис. 3.15. Зміна протягом навчального року середнього артеріального тиску школярів 7-их класів залежно від темпів біологічного дозрівання
Пульсовий артеріальний тиск у хлопців протягом навчального року дещо зростає на 0,7 % – з 38,97±8,80 мм рт. ст. до 39,23±8,82 мм рт. ст. (p 0,05). Пульсовий артеріальний тиск дещо зростає у ретардантів та медіантів (на 0,5 % та 3,5 % відповідно), а в акселератів знижується на 2,6 % (рис. 3.16, додаток А 9). У дівчат пульсовий артеріальний тиск протягом навчального року зростає на 8,6 % – з 35,60±11,02 мм рт. ст. до 38,95±6,63 мм рт. ст. (p 0,01). АТ пульс. зростає у трьох групах (на 26,7 %, 0,7 % та 17,2 % відповідно), при чому у ретардантів та акселератів статистично значимо (рис. 3.16, додаток А 10).
Розподіл навчального часу для розвитку рухових здібностей дівчат 7-их класів
Заняття з фізичної культури, в контрольній та експериментальній групах, проводились тричі на тиждень (понеділок, середа, п ятниця). У контрольній групі – за загальноприйнятою державною програмою. Розподіл навчального часу для розвитку рухових здібностей учнів експериментальних класів здійснювався в залежності від характеру їх зміни протягом навчального року й відповідно до темпів біологічного дозрівання учнів. Основний метод проведення занять для учнів експериментальних класів був груповий – в залежності від темпів їх біологічного дозрівання. І група – учні-ретарданти, які за біологічним віком відстають від своїх ровесників на 1 рік і більше, II група – учні-медіанти, із середніми показниками біологічного віку для даної вибірки (±1 рік), III група – учні-акселерати, які за біологічним віком випереджають своїх ровесників на 1 рік і більше [51; 250].
Таким чином, враховуючи два основні фактори диференціації – стать та темпи біологічного дозрівання, отримуємо шість груп учнів: три групи хлопців й три групи дівчат з різними темпами біологічного дозрівання.
З метою полегшення роботи вчителя пропонується планувати заняття одночасно для двох 7-их класів. При чому, вони повинні бути закріплені за різними вчителями. Тоді один з вчителів працює з групами дівчат, а інший з групами хлопців з різними темпами біологічного дозрівання. При цьому, застосовуючи диференційовані підходи запропоновані у четвертому розділі.
Методичні підходи до вибору вправ й пульсових режимів, для розвитку рухових здібностей, застосовувалися відповідно до рекомендацій В.О. Романенка (1999), І.Д. Глазиріна (2003), Т.Ю. Круцевич (2003), В.М. Платонова (2004).
Ефективність методики диференційованого підходу в розподілі навчального часу для розвитку рухових здібностей учнів 7-их класів, залежно від темпів їх біологічного дозрівання, досліджувалась за рівнем фізичної підготовленості, працездатності та станом кардіореспіраторної системи.
Слід зазначити, що на початку навчального року між хлопцями й між дівчатами контрольних та експериментальних груп за досліджуваними показниками стану кардіореспіраторної системи, фізичної працездатності та підготовленості суттєвої різниці не виявлено (додаток В1 – В 19).
З метою контролю адаптації до фізичних навантажень вивчали стан кардіореспіраторної системи. Отримані показники порівнювали між учнями контрольної та експериментальної групи, а також, з даними інших авторів. Встановлено, що запропонована методика диференційованого підходу в розподілі навчального часу для розвитку рухових здібностей учнів 7-их класів є ефективним засобом диференційованого фізичного виховання підлітків, що відображається у зростанні рівня стану кардіореспіраторної системи й фізичної працездатності школярів 7-их класів у ході педагогічного експерименту.
Частота серцевих скорочень у хлопців експериментальних груп протягом навчального року достовірно знижується в трьох групах (на 9,9 %, 10,0 % та 13,0 % відповідно у ретардантів, медіантів та акселератів). У школярів контрольної групи відмічається вища частота серцевих скорочень на 7,3 %, 3,5 % та 4,0 % відповідно, у порівнянні з експериментальною (рис. 5.1, додаток В 1). У дівчат експериментальних груп також відмічено достовірне зниження частоти серцевих скорочень в трьох групах (на 8,9 %, 10,1 % та 13,9 % відповідно). Вища ЧСС наприкінці навчального року відмічається в школярів контрольної групи (на 9,0 %, 6,9 % та 4,1 % відповідно), при чому в ретардантів та медіантів статистично значимо, у порівнянні з експериментальною групою (рис. 5.1, додаток В 3).
Частота серцевих скорочень школярів 7-их класів, контрольної та експериментальної групи, залежно від темпів біологічного дозрівання
Систолічний артеріальний тиск у хлопців експериментальних груп протягом навчального року дещо зростає в трьох групах (на 2,6 %, 0,1 % та 0,9 % відповідно). Наприкінці навчального року статистично значима різниця між учнями з різними темпами біологічного дозрівання експериментальних груп спостерігається між медіантами та акселератами. Дещо вищі величини систолічного артеріального тиску відмічаються в школярів контрольної групи (на 0,7 %, 1,2 % та 3,6 % відповідно) у порівнянні з експериментальною (рис. 5.2, додаток В 2). Систолічний артеріальний тиск у дівчат експериментальних груп зростає в трьох групах (на 5,8 %, 0,2 % та 9,5 % відповідно). Наприкінці навчального року статистично значима різниця між учнями з різними темпами біологічного дозрівання експериментальних груп спостерігається між медіантами й акселератами. Дещо вищі величини систолічного артеріального тиску відмічаються в школярів експериментальної групи (на 2,3 %, 1,7 % та 0,5 % відповідно) у порівнянні з контрольною групою (рис. 5.2, додаток В 3).
Діастолічний артеріальний тиск у хлопців експериментальних груп протягом навчального року дещо зростає в трьох групах (на 5,0 %, 0,1 % та 3,1 % відповідно). Наприкінці навчального року статистично значима різниця між учнями з різними темпами біологічного дозрівання експериментальних груп спостерігається між ретардантами та акселератами й медіантами та акселератами. Дещо вищі величини діастолічного артеріального тиску наприкінці навчального року відмічаються в школярів контрольної групи (на 1,3 %, 0,4 % та 1,8 % відповідно) у порівнянні з експериментальною (рис. 5.3, додаток В 2). У дівчат діастолічний артеріальний тиск зростає в трьох групах (на 0,7 %, 1,4 % та 0,8 % відповідно) й вищі величини наприкінці навчального року відмічаються в школярів експериментальної групи в ретардантів і медіантів (на 5,1 % та 4,9 % відповідно) та менші на 2,0% в акселератів у порівнянні з контрольною групою (рис. 5.3, додаток В 3).