Содержание к диссертации
Введение
РОЗДІЛ 1. Пролегомени ергоніміки 9
1.1. Еволюція терміна «ергонім» 9
1.2. Денотатно-номінативна класифікація ергонімів 24
1.3. Методика дослідження ергоніміконів української, англійської та російської мов 43 Висновки до розділу 1 56
РОЗДІЛ 2. Структурно-семантичні особливості ергонімів .60
2.1. Структурна класифікація ергонімів 60
2.2. Мотиваційна структура ергонімікону 74
2.3. Шляхи походження ергонімів 87
Висновки до розділу 2 104
РОЗДІЛ 3. Структура асоціативного поля ергонімів 111
3.1. Асоціативне навантаження ергонімів 111
3.2. Семантичні гештальти асоціативного поля ергонімів 131
Висновки до розділу 3 156
Загальні висновки 162
Список використаної літератури
- Денотатно-номінативна класифікація ергонімів
- Методика дослідження ергоніміконів української, англійської та російської мов 43 Висновки до розділу
- Мотиваційна структура ергонімікону
- Семантичні гештальти асоціативного поля ергонімів
Денотатно-номінативна класифікація ергонімів
Наше дослідження присвячено вивченню особливостей функціонування ергонімів у різних мовах – українській, англійській та російській. Аналізуючи сучасний онімний простір, С. О. Вербич виокремлює з-поміж всього масиву онімної лексики три групи власних назв, які є найчастотнішими в україномовному вжитку, а саме – антропоніми, топоніми та ергоніми [18, с. 16]. Логічним видається екстраполювати це твердження на інші європейські (і не тільки) мови, що підкреслює важливість дослідження ергонімів. До того ж, розвиваючи думки О. М. Сидоренко та інших дослідників, нові праці в галузі ергоніміки «свідчать про переміщення ергонімів від периферії до ядра ергонімного поля» [89, с. 4; 13; 91, с. 291], хоча раніше їх традиційно відносили до периферії, як, наприклад, робить це Н. С. Соловйова: «Ядром онімічного простору зазвичай вважаються передусім антропоніми й топоніми, до периферії відносять, приміром, хрононіми, ергоніми, ідеоніми» [92]. До цього часу системний огляд української ергонімії зроблено не було, на відміну від, приміром, топонімії [157; 121].
Так, В. І. Супрун аналізує природу та структуру онімного поля на відміну від онімного простору. Останній розуміється як «сума власних назв, які вживаються у мові певного народу для іменування реальних, гіпотетичних й фантастичних об єктів» [99, с. 9], або «сукупність власних назв як така, безвідносно до її внутрішнього устрою» [101, с. 12], а онімне поле – це «передусім певна сфера віднесеності імені» [95, с. 280], «структурована сукупність», яка передбачає «існування системно-структурних відношень та зв язків, є упорядкованою, ієрархізованою сукупністю його конституєнтів» [101, с. 11–12]. Характеристиками онімного поля є ядерно-периферійні відношення, семантична спільність, частотність, стилістична забарвленість, словотвірна активність [101, с. 16]. До ярда онімного поля В. І. Супрун відносить антропоніми, до навколоядерного простору – антропонімоподібні сукупності, а до периферії – у тому числі й ергоніми [101, с. 17].
Зацікавленість вивченням ергонімів протягом останніх десятиліть виявляли багато вчених, але й досі чимало питань залишається для розв язання. Скажімо, на останньому 25 Міжнародному конгресі з ономастики (Глазго, 2014) п ять доповідей так чи так торкалися ергоніміки, а один було цілковито присвячено саме цьому розряду власних назв, причому як базовий використовувався термін урбанонім, який дефінується як «вид топоніма, власна назва будь-якого внутрішнього об єкта: вулиці, площі, парку, скверу, окремого будинку (театру, церкви, будинку культури)» [152, с. 184]. Тож спостерігаємо часткове накладання термінів ергонім та урбанонім , у тому ч ислі ч ерез те, щ о назв у б уд инк у та назв у об єд на ння людей, які в цьому будинку займаються певною діяльністю, часто важко розрізнити.
Дуже рідко трапляються випадки, про які писала ще А. М. Мезенко у 1991 році [70, с. 14], коли споруди отримують окремі власні назви, як це сталося з Будинком з химерами, що знаходиться в Києві на вулиці Банковій, 10. Архітектор Владислав Городецький збудував його у 1901-1903 роках у стилі арт-нуво, прикрасив великою кількістю скульптурних зображень тварин, що й послугувало мотиватором для номінування зазначеного будинку. Однак в теперішній час в цьому помешканні розташована резиденція Глави держави, тож у цьому конкретному випадку урбанонім з ергонімом не збігаються. Коли ж ідеться про, приміром, заклад харчування, тоді з великим ступенем впевненості можемо стверджувати, що урбанонім з ергонімом збігаються. Приміром, цитоване далі дослідження сконцентроване на аналізі власних назв ресторанів трьох міст – Москви, Санкт-Петербурга та Казані [134], тобто обидва терміни – урбанонім та ергонім – можуть вживатися в цьому контексті.
К. О. Тріфонова висуває цілком слушне припущення про те, що «ергоніми позначають підприємства як особливі одиниці вищого порядку, а не як суму членів їх колективів і не як будинки, в яких вони розташовані» [110, с. 17], тобто можемо це розуміти як своєрідне суміщення термінів ергонім, урбанонім, ойкодомонім та товарний знак.
Мета цього підрозділу дисертації – усунення певних термінологічних розбіжностей стосовно досліджуваного розряду власних назв. Видається доцільним простежити еволюцію наукових поглядів на термін ергонім, оскільки саме діахронічний аспект цієї проблеми дозволить нам остаточно з ясувати термінологічний апарат дослідження.
Крім терміна ергонім різні дослідники для позначення об єднань людей пропонували такі терміни, як ергонізм [42], ергоурбонім [45], урбонім [158, 72], урбанонім [158, 103], ктематонім [15, 17], фірмонім [7], коопонім [115], ойкодомонім [69], мікротопонім [48], парагогонім [62], пресонім [119], емпоронім [61, 118], темонім [120] та інші. Про термінологічно-поняттєву плутанину в ергоніміці веде мову й О. О. Белей у монографії «Сучасна українська ергонімія», що дозволяє вченому дійти висновку про те, що є «конче потрібним систематизувати та стратифікувати український ергонімний простір» [7, с. 5], котрий і досі залишається на часі попри значний внесок у розв язання цієї проблеми багатьма дослідниками. Лише за останні десять років на теренах пострадянського простору було захищено приблизно п ятдесят кандидатських та докторських дисертацій з ергоніміки, присвячених дослідженню різних аспектів функціонування ергонімів та їх класів у різних мовах. Вирішення цієї проблеми висуває М. В. Шимкевич,
Методика дослідження ергоніміконів української, англійської та російської мов 43 Висновки до розділу
Цей етап дослідження присвячено вивченню структурних особливостей функціонування ергонімів в українській, англійській та російській мовах. Мета першого підрозділу – встановлення спільних та відмінних рис у структурній організації ергонімів у досліджуваних мовах. Велику увагу класифікації ергонімів приділяли багато вчених, але спроби встановлення спільних та відмінних структурних рис ергонімів в українській, англійській та російській мовах зроблено ще не було, що й зумовлює актуальність цього дослідження.
Серед найважливіших класифікацій структури онімів необхідно відзначити роботу В. В. Німчука «Українська ономастична термінологія» [77, с. 24–43], в якій було розподілено всі власні назви на прості, одноосновні імена та складні ономастичні композити. Останні у свою чергу поділяються на справжні складні оніми, несправжні складні та абревіатури. До того, існують також зрощені, лігатурні власні назви та ономастичні словосполучення [77, с. 24–43]. Значний вплив на розуміння природи структурної організації власних назв було зроблено О. В. Суперанською в її науковій розвідці «Структура имени собственного. Фонология и морфология» [98]. Досліджуючи топоніми, вчена виокремила такі їх структурні типи, як однослівні, до яких залучено прості непохідні та похідні, а також складні й багатослівні власні назви.
Н. В. Подольська у своєму словнику «Словарь русской ономастической терминологии» виокремлює такі типи власних назв щодо їх структури: прості, які в подальшому поділяються на одноосновні та однослівні, складні, які у свою чергу розподіляються на двоосновні, абревійовані, тавтологічні, акроніми, афіксальні, композити та юкстапозити, а також складені, серед яких розрізняються назви-словосполучення, речення, фрази, подвійні оніми, антропоформули й таутоніми [158]. М. М. Торчинський вніс важливе уточнення до структурної класифікації онімів, відокремивши її від інших через те, що існує «певне ототожнення структурної типології онімів з іншими, передусім словотвірною, мотиваційною, за формою, походженням тощо» [107, с. 445]. У своєму дисертаційному дослідженні М. М. Торчинський розподілив власні назви на прості, складні й складені. Прості оніми розділяються на безафіксні та афіксальні. Складні оніми охоплюють однослівні двокореневі чи багатоосновні, серед яких є власне композити, афіксальні композити та абревіатури. Складені власні назви містять двослівні чи багатослівні, які можуть бути представленими онімами-словосполуками, онімами словосполученнями та онімами-фразами [107, с. 446]. Д. Г. Бучко з Н. В. Ткачовою у «Словнику української ономастичної термінології» приділили велику увагу структурним особливостям пропріативів. Так, серед структурних типів власних назв автори виокремлюють просту назву, тобто це – «одноосновна власна назва» [152, с. 157], причому остання має окреме пояснення: одноосновний онім – «власна назва, що має тільки одну основу, одну кореневу морфему» [152, с. 130]. Одноосновні оніми не слід плутати з однослівними, бо останні можуть мати більше однієї основи. У словнику цей тип онімів дефіновано наступним чином: однослівний онім – «власна назва, складена з одного слова» [152, с. 130].
Окремо у словнику відзначено похідні оніми, які поділяються на деривативні, суфіксальні та конфіксальні. Так, деривативна або похідна назва «утворена за допомогою спеціального онімотворчого форманта..., напр., ... Довженко» [152, с. 155], суфіксальна назва – «будь-яка власна назва, утворена за допомогою суфікса» [152, с. 168], а конфіксальний топонім, чи інакше біморфемний дериват, виник «в результаті одночасного додавання до кореня (основи) префікса та суфікса ..., напр., п. Залісся» [152, с. 108]. Окремо відзначені алегроформи – «скорочені форми онімів, ... що виникають у мовленні та виражають певне емоційне забарвлення, напр., Кость» [152, с. 36].
Складні власні назви та їх підтипи широко представлені у цьому словнику. Термін складна назва має наступне пояснення у словниковій статті: це «дериват, що виник у результаті поєднання дієслівної основи у формі наказового способу з субстантивом або ж поєднання лише іменних основ, напр., ... Гуляйполе» [152, с. 163] чи «утворене шляхом злиття словоформ синтаксичного словосполучення в окреме слово..., напр., Біловус» [152, с. 65]. Складні назви мають свої підтипи, а саме: двоосновна назва – «ім я, що складається з двох основ, ... напр., Володимир» [152, с. 75]; композит – «це складна номінативна, графічно й лексико-граматично цільнооформлена одиниця (онім), яка має у своєму складі не менше двох кореневих морфем ... на зразок: Богдан» [152, с. 105]; афіксальний композит – «власна назва, в якій складання основ супроводжують афіксація та фонетичні зміни ..., напр., Бориславець» [152, с. 105]. Як окремий підвид онімів функціонують зрощені власні назви – «виникле в результаті стягнення в одне прізвисько ... двох чи більше слів, що вживалися на означення конкретної особи, напр., Панібудьласка» [152, с. 63]. Виокремлюються також апозитивні назви, тобто це – «складна назва, яка виникла у результаті злиття двох іменників у називному відмінку, між якими існує зв язок-прикладка, напр., с. Антонопіль» [152, с. 47].
Мотиваційна структура ергонімікону
Цей етап дослідження присвячено вивченню структурних, мотиваційних та генетичних особливостей функціонування ергонімів в англійській, українській та російській мовах. У цьому розділі встановлені спільні та відмінні риси у структурній організації ергонімів, мотиваційній структурі ергоніміконів, та шляхи походження ергонімів у досліджуваних мовах.
На нашу думку, ергоніми можна розподілити на однокомпонентні, двокомпонентні та багатокомпонентні структури. До однокомпонентних віднесемо ергоніми, які виражені непохідними та простими похідними словами. Цей тип ергонімів переважає серед продуціонімів, особливо тих, домінуючою функцією яких є продаж товарів. Прості похідні ергоніми у нашому дослідженні охоплюють афіксальні власні назви, переважно суфіксальні, однак траплялися окремі випадки префіксальних ергонімів та поодинокі випадки конфіксальних ергонімів. Складні ергоніми є досить поширеним структурним типом цього класу власних назв. Переважно було виокремлено власне композити та афіксальні композити. Також до цього типу ергонімів входять абревіатури. До двокомпонентних назв входять словосполучення різної структури: прийменник + іменник, прийменник + числівник, прикметник + іменник, іменник + іменник, числівник + іменник та ін. Ергоніми-речення можуть відноситися як до двокомпонентних, так і до багатокомпонентних. Багатокомпонентними можуть також бути словосполучення ускладненої структури.
Як бачимо з отриманих даних, загальні тенденції ергонімотворчості в українській, англійській та російській мовах є досить схожими: простежується чітке градуювання у використанні одно-, дво- та багатокомпонентних іменувань. Так, однокомпонентних ергонімів в англійській мові 41%, в українській – 52,1%, в російській – 56,9%. Однак всередині цього структурного типу існують певні розбіжності, викликані синтетичною природою української та російської мов, в яких відповідно 20% та 22% становлять похідні прості ергоніми, на відміну від аналітичної англійської мови, де відсоток цього типу ергонімів є значно нижчим – 14%. Різницю перекриває використання багатокомпонентних власних назв в ергоніміконі Лондона. Двокомпонентні ергоніми також представлено у нашій вибірці досить рівно – 43%, 39,2%, 38,4%. Відмінним є використання онімів речень в українській ергонімії. Багатокомпонентних, переважно трикомпонентних ергонімів більше всього було винайдено в Лондоні – 19,8%, причому їх загальна кількість в ергоніміконах Києва та Москви значно відрізняється та складає 3,9% й 4,7% відповідно.
Загальне домінування однокомпонентних ергонімів зумовлено легкістю їх запам ятовування та відтворення, але власне ергонім зазвичай супроводжується пояснювальним та уточнюючим терміном. Вважаємо за доцільне термінувати видове позначення ергоніма як термін-індикатор, а власне ергонім – ергонімічним маркером.
Отримані дані дозволяють стверджувати, що ергоніми тих об єднань, які спрямовані на роботу з користувачами своїх послуг, тобто безпосередньо з людьми, мають одно- та двокомпонентну структуру. Це стосується переважно сервісонімів та продуціонімів: 24,5 та 22,5%, 20,2 та 18,4% в українській мові; 21 та 15%, 17 та 13% в англійській мові; 24 та 23,8%, 16,4 та 16% в російській мові. Такий вибір ергонімів переважно зумовлений необхідністю зазначеного типу ергонімів бути привабливими для користувачів, легко запам ятовуватися. Багатокомпонентні ергоніми властиві державним установам, які виконують функції порятунку, захисту, керівництва, а саме відносяться до пресулатонімів, протекціонімів та сальвонімів. Так, в ергоніміконі Києва всього 3,9% багатокомпонентних власних назв, та з цієї кількості 2, 1 та 0,3% відносяться до зазначених трьох типів, тобто їх переважна кількість. Таку саму картину спостерігаємо в ергоніміконі Москви: з 4,7% загальної кількості багатокомпонентних ергонімів 2, 1,1 та 0,3% складають пресулатоніми, протекціоніми та сальвоніми. В ергоніміконі Лондона існує певна своєрідність, бо багатокомпонентних іменувань тут значно більше – 19,8%, причому значна їх кількість номінує продуціоніми (8%) та сатисфакціоніми (7%). Причину такої відмінності вбачаємо в аналітичній природі англійської мови, а також у певних давніх традиціях іменування відповідних закладів.
Дослідження мотиваційної структури ергоніміконів Києва, Лондона та Москви дозволило зробити певні узагальнення та висновки, встановивши спільне та відмінне в ергонімах трьох мов. Мотивоване ім я розуміємо як ергонім, який має прозору семантичну структуру, а також чітко виділювану кореневу морфему, завдяки чому можна виявити мотив номінації, а мотивованість оніма є закономірністю, невипадковістю зв язку між позначуваною й позначальною сторонами знака, між поняттям і його назвою.
Виділяємо 12 класів ергонімів з огляду на природу їх мотивованості. Так, безперечним є широке вживання локативних та темпоральних ергонімів, причому видається правильним віднести до них не тільки такі, що відбивають місце й час виникнення саме цих закладів, а й такі ергоніми, що мають мотивувальною базою назви історичних подій чи локацій. Патронімічні ергоніми базуються на власних назвах предків, відомих історичних осіб. Посесивні ергоніми, які називають власника закладу чи його засновника, також посідають значне місце у складі ергоніміконів досліджуваних міст. Серед ергонімів знаходимо певну кількість сутнісних, які називають основні функції закладу, причому частіше за все сутнісні ергоніми номінують державні заклади. Квалітативні ергоніми частково збігаються з апотропейними, бо часто неможливо розрізнити, чи мається на увазі реальна характеристика закладу, чи бажана, але окремо виділяємо імперативні ергоніми. Ідеологічні власні назви мають своє представництво серед ергонімів трьох столиць, переважно це стосується політичних чи релігійних угруповань, але й серед інших закладів є такі, що відбивають певні релігійні та політичні реалії. Певну схожість між собою мають номінальні та асоціативні оніми, тому можемо об єднати їх у єдину групу під назвою асоціативні. Будь-яка власна назва за певних умов може стати символічною, тому цей клас ергонімів нами не було виділено. Нарешті, існують ситуативні ергоніми, причому, якщо не знати історію їх виникнення, неможливо чітко зрозуміти їхню мотивацію, тому часто їх відносять до таких, які мають невідому мотивацію. Значну кількість ергонімів складають такі, котрі мають комбіновану мотивацію, що переважно стосується багатокомпонентних ергонімів.
Семантичні гештальти асоціативного поля ергонімів
Дисертаційну роботу виконано у руслі когнітивної ономастики, яка потребує використання не лише загальнонаукових та власне лінгвістичних методів, а й специфічних когнітивних методів. Л. Талмі до них відносить такі: інтроспекція значення й структури лінгвальних висловлювань, порівняння лінгвальних характеристик різних мов, висвітлення інтеракції мовленнєвих актів та контексту, аналіз записів комунікативних актів щодо змісту повідомлення, вокальних характеристик, міміки, жестів, вивчення корпусів, дослідження лінгвальної поведінки, інструментальні дослідження мозку, симуляція лінгвальної поведінки у штучному інтелекті, експериментальні техніки, зокрема психолінгвістичні асоціативні експерименти [147, с. 11–15]. Саме останній метод є провідним у цій розвідці, бо найкращим способом встановити структуру асоціативного поля є проведення асоціативного експерименту, який, на думку Г. Діза, у своїй модифікації «вільний асоціативний експеримент» завдяки аналізу та синтезу асоціативної реакції на пропоноване слово-стимул дає можливість встановити асоціативне значення аналізованого стимулу [127, с. 119].
Наш експеримент, в основу якого покладено теорію психолінгвістики Р. М. Фрумкіної, мав чотири етапи проведення, а саме: формулювання загальної мети дослідника; висування певного набору гіпотез; формулювання гіпотези та виокремлення певних дій, які необхідно експериментально перевірити; формулювання висновків та корегування первісної гіпотези [114]. Тож загальною метою цього розділу є встановлення особливостей структури асоціативного поля ергонімів української, англійської та російської мов. Через те, що когнітивна ономастика, як і когнітивна лінгвістика взагалі, досліджує «когнітивні структури й процеси, властиві людині як homo loquens: системний опис та пояснення механізмів людського засвоєння мови й принципи структурування даних механізмів», це можливо здійснити тільки опосередковано [155, с. 53]. Таким чином, асоціативний експеримент є чи не найпотужнішим, одночасно чи не єдиним методом отримання результатів для вивчення ментального лексикону носія певної мови.
Під час проведення асоціативного експерименту встановлюється ментальний механізм, завдяки якому відбувається ідентифікація власної назви. О. Ю. Карпенко у своєму асоціативному експерименті виокремила вісім різних типів реакцій на онім-стимул: 1) гіперонімічні реакції, які є класифікаційними або "лінивими", тобто це «вихід на гіперонім, до якого можна віднести, на думку реципієнта, слово-стимул» [40, с. 306–308]; 2) синонімічні реакції, тобто синоніми, перифрази або прості дескрипції [40, с. 308–310]; 3) асоціації, що характеризують «ціле (онім-стимул) через його частини (асоціати)» [40, с. 310–312]; 4) асоціації-ознаки, «вказівки на прикмети, ознаки, властивості стимулів» [40, с. 312–314]; 5) асоціації, що характеризують частину (стимул) через ціле (асоціат) [40, с. 314–315]; 6) асоціації суміжності [40, с. 315–318]; 7) причинно-наслідкові асоціації [40, с. 318–320]; 8) помилкові (чи загадкові) асоціації, які «нібито ніяк не спираються на зміст чи на форму оніма-стимулу ... акцентовано індивідуальні, імовірно підсвідомі асоціації, що увиразнюють “моє” сприйняття оніма» [40, с. 320].
У своєму дослідженні зоонімних пропріальних одиниць К. Д. Долбіна розвинула та модифікувала цю класифікацію наступним чином: уведено тип асоціатів, що термінується слідом за Б. де Куртене фонетичними, тобто такими, що «викликані експонентом оніма-стимулу, а механізмом їх виникнення є лише зовнішня схожість стимулу та асоціата» [34, с. 103]. Асоціації, що характеризують частину через ціле чи ціле через частину, дослідниця об єднала у єдиний тип меронімічних асоціацій, базуючись на аналізі меронімічних відношень О. В. Материнської [68, с. 58–67]. Таким чином, класифікація реакцій К. Д. Долбіної охоплює вісім типів:
Вважаємо за доцільне, виходячи з результатів нашого експерименту, запропонувати ще один тип реакцій – символічний. Нами було вилучено низку реакцій, які, по-перше, не підпадають під запропоновані класифікації, а по-друге, несуть цілком зрозумілий зміст, створюючи яскравий, але відірваний від стимулу образ. Прикладом такої реакції на стимул Верховна Рада є зірка на ялинці – світить, але не гріє, яка створює образ того, що не виконує значної функції, є важливим, але не є корисним. Символ – це «поняття, яке фіксує здатність матеріальних речей, подій, чуттєвих образів виражати (у контексті соціокультурних аксіологічних шкал) ідеальні змісти, які відрізняються від їх безпосереднього чуттєво-тілесного буття» [153, с. 899]. За О. О. Селівановою символ – це «естетично канонізована культурно значима концептуальна структура іншої, ніж первинний зміст реалії чи знака, понятійної сфери» [159, с. 645–646]. Вважаємо, що в даному випадку маємо справу як раз з символом, тож реакцію пропонуємо назвати символічною.
Методика проведення нашого вільного асоціативного експерименту складалася з таких етапів: обрання ергонімів-стимулів, відомих носіям мови та здатних викликати потужну реакцію; розробка інструкції, яка б мінімізувала вплив дослідника задля запобігання інтерференції у хід мислення інформантів; відбір інформантів з потенційно схожим асоціативним тезаурусом (вік, освітній рівень, місто мешкання); власне експеримент, який було проведено у письмовій формі; обробка результатів опитування, їх систематизація, класифікація, зіставлення та формулювання висновків (детальніше про методику проведення експерименту див. 1.3.).
Ергоніми-стимули, які разом з іншими ми обрали для даного експерименту, це – Верховна Рада, Parliament, Государственная Дума. Інформантами стали студенти Одеського національного економічного університету та Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, для яких рідними є українська чи російська мови, а також студенти Southbank University, який знаходиться в Лондоні, та для яких рідною є англійська мова.