Содержание к диссертации
Введение
1. Стан вивчення та методи регіонального дослідження компонентів природно-ресурсного потенціалу 8
1.1. Літературний огляд. Дефініції поняття „Природно-ресурсний потенціал (ПРП)” 8
1.2. Методики регіонального дослідження компонентів ПРП 9
1.2.1. Дослідження атмосферного потенціалу 9
1.2.2. Дослідження гідрологічного (водного) потенціалу 13
1.2.3. Методи та засоби оцінки мінерально-ресурсного потенціалу . 18
1.2.4. Дослідження лісового потенціалу 23
1.2.5. Дослідження ґрунтового потенціалу. 28
1.2.6. Дослідження рекреаційного потенціалу 40
2. Природно-ресурсний потенціал Харківської області 55
2.1. Атмосферний потенціал. 55
2.2 Гідрологічний потенціал 66
2.3. Мінерально-сировинний потенціал 75
2.4. Лісовий потенціал 87
2.5. Ґрунтовий потенціал 103
2.6. Рекреаційний потенціал 115
3.Управління й прогноз ПРП по компонентах 122
Висновки: 131
Список використаної літератури 136
Додатки 146
- Дослідження атмосферного потенціалу
- Методи та засоби оцінки мінерально-ресурсного потенціалу
- Гідрологічний потенціал
- Ґрунтовий потенціал
Введение к работе
Актуальність теми. Необхідність вивчення природно-ресурсного потенціалу (ПРП) на базі геоінформаційних технологій (гіс) назріла давно (Руденко В.П., 1999). Потреба в отриманні сучасного стану ПРП та характеристик окремих регіонів, областей та, навіть, адміністративних районів, оцінювання реального стану ПРП, врахування поточних чи перспективних економічних, господарських, екологічних чи інших чинників створює базис потреб для розвитку та становленню нових тенденцій у промисловості, господарстві, будівництві, транспорті, в тому числі і на базі надбань геоекології та конструктивної географії.
Поглиблення масштабів природокористування це наслідок поступових ускладнень процесів взаємодії природи та суспільства, що приводить, в свою чергу до збільшення інформаційних потоків, які їх характеризують. Ця ситуація передбачає більш широке використання комп’ютерів та створення на їх базі банків даних конструктивного дослідження ПРП. Такі банки дають змогу накопичувати в себе навіть на рівні одного колективного господарства, міста чи лісництва сотні тисяч кількісних та якісних параметрів природно-ресурсного потенціалу.
Відносна „молодість” (Руденко В.П.,1993) цього напрямку не дає змогу в повної мірі втілити його в життя. Державна статистична служба, на думку згаданого автора, також не в змозі в повній мірі оцінити сучасний стан й можливості розвитку природних ресурсів, а, вірне рішення існує в переході до автоматизованих банків даних ПРП, які створені на базі гіс.
Виходячи з викладеного вище, актуальним є визначення реального стану ПРП Харківської області за допомогою інструментарію гіс. Вирішенню цієї наукової задачі і присвячена дисертаційна робота.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на вирішення завдань, які окреслені у „Концепції загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005 - 2025 роки” схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України №675-р від 22 вересня 2004 року, національної концепції „Державна програма проведення моніторингу навколишнього природного середовища” схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України №992-р від 31 грудня 2004 року, у „Деякі питання Міністерства охорони навколишнього природного середовища” схваленої постановою Кабінету Міністрів України №192 від 20 лютого 2004 року, закон України про внесення змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» №186/98-ВР від 5.03.1998 року. Результати досліджень знайшли відображення у науково-дослідних темах „Продовження розробки програми раціонального використання та відтворення природних ресурсів Харківської області на період 2001-2010 роки” та „Наукова діяльність на природних об’єктах Національного природного парку “Гомільшанські ліси”, які виконувалась з участю автора на кафедрі геоекології та конструктивної географії Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна відповідно на протязі 2002-2003 рр. та 2006 року.
Метою дисертаційної роботи є наукове обґрунтування оцінювання компонентів природно-ресурсного потенціалу, визначення шляхів управління та прогноз подальшого функціонування ПРП на основі гіс-технології, для розробки перспектив його розвитку та оптимального використання в межах регіону.
Реалізація мети вимагала розв’язання низки завдань, які поділено на дві основні групи: теоретико-методичні та прикладні (конструктивні).
Група теоретико-методичних завдань включала до себе:
а) визначення структурності ПРП території, яка виступає одним з найважливіших елементів його організації, як цілісної системи;
б) удосконалення методології та методики кількісного визначення величини та структури природно-ресурсного потенціалу регіону;
До другої групи завдань віднесено:
а) розробку методики кількісного визначення об’єму і структури ПРП регіону, системи основних видів його оцінки;
б) створення автоматизованого банку даних географічних, економічних, екологічних досліджень ПРП регіону, системи основних видів його оцінки;
в) обґрунтування і подальший розвиток системи методів географії ПРП області та їх практична реалізація на прикладі Харківської області;
г) оцінка територіальної диференціації ПРП і ефективності природокористування, дослідження проблем територіальної організації природокористування і впорядкування використання, охорони і відтворення;
д) розробка шляхів раціоналізації і впорядкування використання ПРП, його прогнозування.
На захист виносяться: Удосконалення сучасної вартісної оцінки ПРП, оптимізація шляхів управління функціонування ПРП й прогноз його розвитку в регіону.
Об'єктом дисертаційного дослідження є природно-ресурсний потенціал Харківської області.
Предмет дослідження Оцінка, управління та прогноз функціонуванням ПРП регіону за допомогою гіс технології.
Методологія та методи дослідження. Методологічними підвалинами дисертаційного дослідження слугували положення і підходи сучасної географічної науки, і перш за все, конструктивно-географічний підхід.
Дослідження базується на принципі детермінізму. Основні методи дослідження: картографічний, камерально-аналітичні та ретроспективний методи.
Для обробки та аналізу даних експериментальних досліджень як допоміжні застосовувалися методи математико-статистичної обробки результатів (Statistica v.6.0, Microsoft Exel), комп‘ютерного картографування (MapInfo), а також з використанням програм Coral Drаw 11.0.
Вихідними матеріалами для проведення дослідження слугували власні дослідження, фондові матеріали інституту „Харківдіпроагроліс”, фондові матеріали Харківської геологорозвідувальної експедиції, фондові матеріали національного наукового центру „Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського”, кафедри геоекології та конструктивної географії, а також існуючі опубліковані матеріали за тематикою, що досліджується.
Наукова цінність і новизна одержаних результатів полягає:
В наданні грошового еквіваленту компонентам потенціалу;
В отриманні сучасної абсолютної вартісної оцінки потенціалу на базі нового критерію;
В реалізації визначення потенціалу на базі адміністративних районів області за допомогою гіс-моделі.
Практична цінність роботи полягає у використанні методичних підходів у оцінюванні природно-ресурсних потенціалів інших областей, держав. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використанні, як складова частина у „Програмі раціонального використання та відтворення природних ресурсів Харківської області на період 2001-2010 роки”, та як базова складова при удосконаленні інфраструктури природно-ресурного комплексу Харківської та інших областей з метою будівництва.
Отримані у дисертації результати також можуть бути використані науково-дослідними інститутами та центрами при оцінці, моделюванні таких компонентів ПРП як: земельний, лісовий, водний потенціал. А також обласними структурами управління економіки та ринкових відносин.
Результати дослідження передавались зацікавленим установам та організаціям у вигляді рекомендацій. Вони також апробувалися у наукових публікаціях (статтях), виступах на наукових конференціях тощо
Особистий внесок автора. Всі доробки, одержані висновки належать виключно авторові, включаючи створення картографічної гіс-моделі природно-ресурсного потенціалу Харківської області, з картографічними шарами з десяти показників ПРП та відповідних баз даних. Авторові належить оцінювання природно-ресурсного потенціалу за допомогою картографічної моделі та удосконалених методик оцінки потенціалу. Збір фактичного матеріалу здійснено також особисто здобувачем.
Апробація роботи. Результати дослідження доповідались на Міжнародній ювілейній науковій конференції «Ліс, наука, суспільство» 2005р. „Еколого-економічна оцінка лісового потенціалу Харківської області”, Х ювілейної міжнародної науково-практичної конференції з екологічної освіти „Екологічна освіта і наука: здобутки і перспективи”, міжнародному симпозіумі „Міжрегіональні проблеми екологічної безпеки”, І міжнародній науково-практичній конференції „Сучасний стан і проблеми діагностики якості географічних знань в педагогічний вузах України” 2002р., VII Міжнародної науково-практичної конференції „Проблеми управління якістю підготовки фахівців-екологів у світлі інтеграції освіти України в Європейський простір”, 2002р., наукових семінарах кафедри геоекології та конструктивної географії.
Публікації. Автором опубліковано 7 робіт. Основний зміст дисертаційної роботи висвітлено у 5 публікаціях, із них 3 є статтями у фахових виданнях ( в.т. 2 – у співавторстві), 2 - у матеріалах науково-практичних конференцій.
Дослідження атмосферного потенціалу
В останні роки підвищився інтерес у науковців до проблем оцінки атмосферного потенціалу [101,с.15-45;141] як природно-ресурсного потенціалу. Крім того, стан досліджень з цього напрямку дозволив створити стандарт оцінки впливу екологічних складових на атмосферний потенціал [58, с.83-85]. Якщо звернутися до цього стандарту, то для негативних екологічних факторів наводиться відповідна класифікація, згідно з якою ці фактори поділяються на керівні та некерівні. Саме до некерівних факторів атмосферного потенціалу відносять: вітровий, температурний режим, опади, забрудненість повітряного басейну та інші.
Визначення атмосферного потенціалу неможливе без урахування саме кліматичних характеристик регіону. А визначення кліматичних характеристик, як правило, не стосується економічної оцінки. Ця думка не є новою, подібного погляду додержувався Бендерський Ю.Г. [15] про врахування природнокліматичного фактору в економічній оцінці природно-ресурсного потенціалу. Він розглядає атмосферний потенціал ПРП з економічної точки зору. За думкою Бендерського Ю.Г. [15], одним з чинників, які впливають на атмосферний потенціал, є ступінь суворості клімату, диференціація кліматичних умов по ареалах розташування й освоєння природних ресурсів, але за думкою автора, ще не є достатнім, тому що не враховується сонячна активність. На думку Бендерского Ю.Г. [15], особливості клімату спричиняють помітний вплив на рівень витрат при освоєнні природних ресурсів ПРП, що пов язано з додатковими коштами для забезпечення умов проживання й працеспроможності населення в міру підвищення ступеня суворості клімату. Тобто в районах з тривалим і дуже сильним холодним періодом необхідно більше коштів для життєзабезпечення населення. А, як наслідок, знижується економічна доступність атмосферного потенціалу регіону. А від цього, в свою чергу, знижується доступність і інших компонентів ПРП. Також зростає кількість витрат робочого часу, виникають проблеми з експлуатацією технічних засобів, шляхів сполучення й комунікацій тощо. Визначення якості стану атмосферного потенціалу [86,с.16-22] нерідко розглядають окремо – зимовий та літній період. Ця диференціація оцінки зручна і спрощує використання цього методу при оцінці потенціалу.
Для характеристики кліматичних умов теплого сезону використані такі показники: - середня тривалість безморозного періоду; сума середньодобових температур вище 10 С ; - тривалість періодів з нормально-еквівалентно-ефективною температурою (НЕЕТ) вище 8о (температура, яка відповідає нижньому порогу відносно сприятливих тепловідчуттів людини, яка одягнена за сезоном).
Перші два показники характеризують можливість вирощування різних сільськогосподарських культур у відкритому ґрунті. Вважається, що ізолінія суми активних температур повітря вище 10 С слугує межею надійного вирощування зернових культур [71,с.15-40]. Побічно характеризує ступінь сприятливості теплого сезону з довжиною періодів НЕЕТ вище 8 . Сукупна дія цих показників на людину в зимовий період характеризує тривалість періодів: із середньодобовою температурою повітря нижче – 30 С; з балами жорсткості вище 30; з погодою, при якій обмежується чи забороняється проведення робіт на відкритому повітрі.
Бали жорсткості погоди (Ту – умовна температура повітря) розраховуються з урахуванням середньодобової температури повітря (Т) й швидкості вітру (V) за залежністю, яка була запропонована І.А.Арнольді [6, с.10-15]: Tу = T – 2 V, згідно з якою кожний метр збільшення швидкості вітру умовно прирівнюється до зниження температури повітря на 20С.
На основі оцінки впливу метеорологічних параметрів на людину, впливу їх тривалості на ступінь сприятливих умов проживання й господарської діяльності розроблено шкалу градацій кліматичних показників [10].
Оцінка проводиться за п ятибальною шкалою, де кожній градації факторів відповідає визначений бал: від кращих умов – 1 бал, до найбільш жорстких – 5 балів (табл. 1.1).
Зазначеними вище авторами розроблено оцінку атмосферного потенціалу на базі таких кліматичних показників, як температура, швидкість вітру та інш., але не було враховано такі показники, як сумарна сонячна радіація (для розрахунку рекреаційної складової атмосферного потенціалу), опадів (для самоочищення атмосфери). Але жоден з методів, які запропоновані вищезгаданими авторами, не дає змоги оцінити економічний атмосферний потенціал регіону. Розрахунки кліматичного потенціалу самоочищення атмосфери виконуються на базі кількісних даних, отриманих з мережі метеорологічних станцій Гідрометцентру України. Тому територіальний аналіз рівня природної спроможності атмосфери до самоочищення базується на ландшафтному підході, якій враховує тісноту зв язків та взаємообумовленість кліматичних та інших фізико-географічних факторів і процесів.
Підбиваючи підсумки, треба зазначити, що вищезгаданими авторами розглядаються, як правило, певні компоненти клімату (кліматичні показники), і це важливо, але за такого підходу відсутня змога оцінити всі складові атмосферного потенціалу області. На нашу думку, необхідно оцінювати атмосферний потенціал за декількома складовими і перш за все – вітровим потенціалом та потенціалом опадів за оцінкою їх віртісних характеристик.
Методи та засоби оцінки мінерально-ресурсного потенціалу
За Бендерським Ю.Г. [15], лісові ресурси поділяються на безпосередньо лісові ресурси, ресурси деревини та недеревинні лісові ресурси. Лісові ресурси. Особливість економічної оцінки лісових ресурсів міститься в різноманітності їх ролі й галузі використання. Лісові ресурси можуть використовуватися: – для заготівлі деревини, живиці, вторинних лісових ресурсів (пеньків, кори, берести тощо); – для побічного лісокористування (розміщення пасік, заготівлі деревинних соків, заготівлі й збору дикоростучих плодів, ягід, горіхів, грибів, лікарських рослин и т.і.); – в мисливських, культурно-оздоровчих, туристських й спортивних цілях. Крім того, ліси виконують киснеутворюючу, вологорегулюючу, кліматотвірну, ґрунтозахисну функції.
Багатофункціональність лісів визначає різноманітність цілей економічної оцінки природних ресурсів в залежності від галузі їх використання [51, с.14-15; 74, с.28-38; 77, с.40-44; 93, с.68; 105, с.560]. Бендерський Ю.Г. [15] наводить декілька методів економічної оцінки ресурсів лісу, посилаючись на різних авторів як [37, с.319; 85, с.91-107; 110, с.19-20]: 1. Метод валової продуктивності. Лісові ресурси (потенціал) оцінюються виходячи з потенційно можливого об єму використання й середніх цін на товарну продукцію, яка отримується на первинній стадії освоєння ресурсу. Даний спосіб є одним з простих при виконанні розрахунків. Але економічна оцінка, розрахована таким чином, носить лише інформативне призначення, тобто характеризує кількість природних ресурсів у вартісному вираженні й може бути використана лише для порівняння наявності ресурсного потенціалу різних регіонів. 2. Метод відновлювальної вартості. Сутність цього методу – у визначенні капіталізаційних витрат на штучне відновлення лісових ресурсів. У цьому методі можливе застосування декількох способів розрахунку: оцінка виконується за вартістю закладки й вирощування лісових насаджень окремого природного складу й віку; за вартістю вирощування кожного окремого дерева у розпліднику. Головний недолік цього способу полягає в тому, що економічна оцінка, яка отримана на його основі, є значно завищеною. Однак вона може застосовуватися для встановлення штрафів та інших компенсаційних виплат за знищення лісових ресурсів. 3. Рентний спосіб. У цьому способі окреслюють два головних підходи: перший заснований на визначенні ренти як економічного ефекту (додаткового прибутку) від використання ресурсу, який оцінюється в порівнянні з іншими, чи базовою якості.
Другий підхід базується на визначенні ренти як додаткового прибутку, який утворюється у випадку перевищення ринкової ціни продукції над ціною виробництва, що покриває витрати виробництва й дає нормальний прибуток на вкладений капітал.
Економічна оцінка ресурсів лісу, яка отримана на основі рентного підходу, має найбільш широку застосуваність, оскільки дозволяє врахувати реальний ефект від використання даного ресурсу. Однак використання рентного способу оцінки ускладнено, оскільки для таких розрахунків необхідно мати великий об єм інформації. Наприклад, для оцінки деревинних ресурсів необхідні: характеристика лісосік, динаміка ринкових цін на лісоматеріали, нормативні витрати на виробництво пиломатеріалів і заготівлю лісу по технологічних стадіях в залежності від природно-розмірних параметрів колод і дерев, які ростуть; розмір підприємницького прибутку, який достатній для підтримки в даному регіоні ділової активності у лісозаготівельному й лісопильному виробництві; нормативи виходу пиломатеріалів по якісних групах з колод різних деревинних порід і діаметрів; вихід колод по діаметрах із стовбурів різних деревинних порід і розмірів колод та ін. Ресурси деревини. Економічна оцінка деревинних лісових ресурсів передбачає оцінку сировинного потенціалу в кожному територіальному районі для визначення об ємів експлуатаційних запасів деревини, а також транспортної й економічної доступності цих запасів.
Під економічною доступністю ресурсу розуміється такий кількісний стан, який при сучасному технологічному рівні забезпечить його нормативний рівень рентабельності. Економічна доступність припускає: – дотримання нормативних вимог до використання сировинних ресурсів, які забезпечують постійне й невичерпне лісокористування; – утримання сталої лісової екосистеми. Визначення економічної доступності ресурсів досягається порівнянням економічних категорій: ціною на лісову продукцію, яка є вартісною основою для оцінки результативності виробничо-господарської діяльності підприємств, та собівартістю її заготовки й переробки. Екологічні чинники в поєднанні з економічними регламентують доступність лісових ресурсів в усіх групах лісу чи роблять важко доступними для використання в конкретних умовах регіону. Економічна оцінка деревинних лісових ресурсів припускає: – встановлення розрахункової лісосіки по вазі у розрізі головного використання лісу для району; – розподіл по сортиментах щорічного об єму вирубування; – розподіл сортиментів за сортами і цільовим призначенням; – здійснення вартісної оцінки виробленої продукції; – визначення собівартості одного знеособленого кубометра лісоматеріалів круглих. Для визначення економічно доступних ресурсів в експлуатаційному фонді на основі лісовпорядних матеріалів визначені якісні й кількісні показники експлуатаційного фонду й об ємів його освоєння. Визначення розміру щорічного головного використання лісу базується на принципі тривалого лісокористування. Недеревинні лісові ресурси. Економічна оцінка недеревинних ресурсів лісу (дикоростучі ягоди, гриби, горіхи, лікарські й харчові рослини) базується на врахуванні природних умов, транспортної доступності й дефіцитності ресурсу. Найбільшого розповсюдження набули два методи економічної оцінки недеревинних ресурсів лісу. Відповідно до першого методу, економічна оцінка на основі валового продукту визначається виходячи з можливого річного використання ресурсу й середньої ринкової ціни даного виду недеревинних ресурсів.
Гідрологічний потенціал
Даний метод базується на визначенні ринкової вартості ділянки, яка оцінюється шляхом аналізу порівняльних продаж вартості базової (стандартної) ділянки, яка є потім орієнтиром розрахунку вартості інших ділянок ґрунтів. Об єктом оцінки є реальна чи гіпотетична базова ділянка для визначення територіально-оцінкової зони, де розташована ділянка, яка оцінюється, до стандартного значення параметрів елементів порівняння для цієї зони.
Порівняння можна проводити за одиничною конкретною ділянкою, якщо об єкт, який оцінюється, розташований в цьому районі чи по сусідству та багато елементів порівняння близькі один до одного, а розбіжності є по одному – двом факторах. При порівнянні використовують фактичну ціну за вже продані чи раніше оцінені ділянки. Більш точний результат дає співставлення з базовою (стандартною) ділянкою, для створення якої в кожній зоні оцінки регіону бажано мати відповідну вибірку ділянок не менше п яти. Загальний поправочний коефіцієнт до ціни базової ділянки, ціна одиниці площі й розмір ділянки, яка оцінюється, при множенні дають стартову ринкову вартість.
Методичні рекомендації по оцінці сільськогосподарських угідь з використанням показників зернового еквіваленту. Оцінка сільськогосподарських угідь з використанням показника зернового еквіваленту базується на методі капіталізації прибутку. Оцінка вартості ґрунтових ділянок включає такі етапи: - розрахунок показників нормальної врожайності зернових культур ділянки; - визначення показника зернового еквіваленту з урахуванням чистого прибутку, який отримується від усіх сільськогосподарських культур, які обробляються, в даній зоні; - розрахунок чистого прибутку з 1 га від обробітку зернових культур з урахуванням показника зернового еквіваленту; - визначення чистого прибутку з 1 га від вирощування зернових культур з урахуванням впливу розташування земельної ділянки; - встановлення строку капіталізації чистого прибутку і розрахунок вартості ґрунтової ділянки. 11) Методика державної кадастрової оцінки земель запасу. Методика призначена для визначення кадастрової вартості землі, власність чи використання якими припинено і які на момент їх обліку не підлягають оподаткуванню. До таких земель відносяться як освоєні, так і непридатні до використання та неосвоєні земельні ділянки. Кадастрова оцінка земель визначається шляхом множення кадастрової вартості ґрунту по видах угідь, які входять до складу оподаткованих категорій, таких як землі сільськогосподарського призначення, землі лісового фонду, на знижуючі коефіцієнти, і враховують витрати на залучення земель запасу до господарського обігу. Кадастрова оцінка земель виконується у два етапи. На першому етапі визначається кадастрова вартість 1 га земель запасу на рівні адміністративного району. На другому етапі визначається кадастрова вартість конкретної ґрунтової ділянки, при чому враховується часовий інтервал, на протязі якого ділянка не залучалась до господарського обігу, а також інженерно-геологічні умови для будівництва на цій ділянці й розташування земельної ділянки. Необхідною інформацією для визначення кадастрової оцінки землі є: кадастрова вартість земель по усіх видах угідь, які входять до складу земель запасу; розрахункові витрати на залучення земель до господарського обігу; часовий інтервал, на протязі якого ділянка не залучалася до господарського обігу; інженерно-геологічні показники, які характеризують умови будівництва на цих ділянках; розташування земельної ділянки. 12) Методика державної кадастрової оцінки земель промисловості поза смугою поселень. Методика призначена для визначення кадастрової вартості земель промисловості, транспорту, зв язку, радіомовлення, телебачення, інформатики; земель для забезпечення космічної діяльності, оборони, безпеки й земель іншого спеціального призначення. Кадастрова вартість земель промисловості поза смугою поселень формується з урахуванням таких видів ґрунтової ренти: міжрегіональної ґрунтової ренти, яка визначається різницями у рівнях соціально-економічного розвитку й природними особливостями країни; галузевої ренти, яка визначається особливостями формування рентного прибутку в галузях народного господарства й різних сегментах ринку нерухомості; локальної ренти, яка пов язана з факторами розташування земельної ділянки, в тому числі відносно системи розселення, промислових вузлів, територій які особливо охороняються; інфраструктурної ренти, яка залежить від рівня розвитку інженерно-транспортної системи та інтенсивності її використання. Базовий показник кадастрової вартості земель промисловості поза межею поселень на рівні країні віддзеркалює різницю у міжрегіональній земельній ренті й визначається з урахуванням рівня соціально-економічного розвитку, рівня розвитку транспортної інфраструктури, природнокліматичних умов та інших чинників, які впливають на вартість землі.
Для урахування ціноутворюючих факторів, які характерні для конкретного землекористувача, базовий показник коригується за допомогою поправочних коефіцієнтів, які враховують галузеву, локальну й інфраструктурну складові ренти. При цьому розглядаються місце розташування ділянки, розвиненість інженерно-транспортної інфраструктури, рентабельність виробленої продукції по різних галузях та інші фактори. Кадастрова оцінка земель спеціального призначення (оборони, безпеки та ін.) і лінійних об єктів (залізничні й автомобільні шляхи, трубопроводи, лінії зв язку та ін.) виробляється на основі даних про кадастрову вартість переважаючого на території даного адміністративно-територіального утворення типу земель: землі сільськогосподарського призначення чи землі лісового фонду. Вихідна інформація, яка необхідна для застосування методики, включає: місце розташування й площу земель об єктів категорії, яка розглядається, галузеву належність об єктів, дані про транспортні та інженерні інфраструктури, особливо територій, що охороняються (ПЗФ), кадастрової вартості земель сільськогосподарського призначення й лісового фонду для території, що розглядається. 13) Методика державної кадастрової оцінки земель поселень.
Дана методика призначена для визначення кадастрової вартості земель поселень. Головним методичним принципом визначення кадастрової вартості земельних ділянок є сполучення результатів аналізу ринкової інформації про земельні ділянки та інші об єкти нерухомості з визначеними в межах території, яка оцінюється, параметрами ціноутворюючих факторів. На основі факторного аналізу цих параметрів – рівня розвитку транспортної та інженерної інфраструктури, рівня розвитку соціальної сфери, стану навколишнього середовища, архітектурно-художньої й історичної цінності забудови й ландшафту, природно-рекреаційного потенціалу території та інших – окреслюються однорідні за загальними ознаками групи адміністративних районів, поселень і кадастрові квартали на території міст. Потім на основі ринкових угод із забудованими й незабудованими земельними ділянками, гаражами, квартирами визначаються аналітичні залежності зміни вартості землі для різного користування.
Вихідною інформацією для проведення державної кадастрової оцінки земель поселень є: ринкові дані про угоди купівлі-продажу, ставки орендної платні продажу прав оренди, цін пропозицій по об єктах нерухомості (що включає незабудовані земельні ділянки); відомості про інженерно-транспортні інфраструктури, об єкти соціально-побутового обслуговування, стан навколишнього середовища, історичну й архітектурно-естетичну цінність ландшафту, рекреаційну цінність території.
Підбивши підсумки аналізу методик визначення ґрунтового потенціалу, зазначимо, що методична база оцінки грунтів досить фундаментальна. Найбільш розвинутою є методика, яка розроблена й використовується в Україні та затверджена Кабміном України. Між тим вона не дає повного уявлення про ґрунтовий потенціал території, бо базується суто на економічних показниках та розрахунках. На нашу думку, найбільш привабливою є методика оцінки ґрунтів за їх родючістю. Але й ця методика не є досконалою, бо не враховує типи ґрунтів.
Ґрунтовий потенціал
У процесі оцінки ґрунтового потенціалу різні автори обирали різні методики. Так, В.П.Руденком [121] в основу розрахунку потенціалу земельних ресурсів покладено результати великомасштабної загальної економічної оцінки всіх сільськогосподарських угідь України, здійсненої в єдиній системі земельного кадастру. Він використовував такий підхід – потенціал земельних ресурсів характеризує узагальнюючий показник оцінки – середню величину валової оцінки з 1 га у єдиних загальнодержавних кадастрових цінах, помножену на всю площу сільськогосподарських угідь областей. Різні автори [11;45;53;96;2;49;160] для розрахунку грошової оцінки земельних ресурсів використали два показники: якість та місцеположення земельної ділянки. Автори спиралися на кадастрові та нормативні ціни відповідно станом на 1999 та 1987 рік. Ці автори подають різну загальну площу земель Харківської області: 2314,1 та 2302 тис.га відповідно. Як наслідок, наявні коливання грошової оцінки. Це наводить на думку, що автори спиралися на дані з різних установ, що й призвело до отримання різних результатів. На нашу думку, цього можна було б уникнути, якщо використовувати єдину геоінформаційну систему, в основу якої було б покладено ґрунтову карту. Ми поділяємо цю думку з М.С.Симаковою [132] і ін. Станом на 2005 рік, на території України неврахованими залишаються ті землі, які не проходили розпаювання, як наслідок, держава не отримує повною мірою коштів за землекористування грунту [130]. Для того, щоб визначити земельний потенціал, необхідно висвітлити кількість усіх видів ґрунтів за загально прийнятою класифікацію ґрунтових карт, які характерні для області. Потім розподілити їх за адміністративною ознакою та отримати загальну кількість ґрунтів у гектарах, яка приходиться на один район. Після отримання площі кожного типу ґрунту з електронної карти, проведення грошової оцінки спрощується. Крім того, з являється можливість постійно уточнювати та коригувати площі цих ґрунтів. Побудова земельних картографічних „шарів” у програмному забезпеченні MapInfo дозволяє створювати векторні поверхні ґрунтів таким чином, що виключається перетинання одного виділу ґрунту з іншим та зникає можливість помилки у визначенні площі виділу. В основу оцінки земельного потенціалу була покладена ґрунтова карта Харківської області (розроблена ННЦ „Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського, 2005 р.”), картографічна точність якої відповідає 1:200 000. Короткий зміст структури первинної бази даних наведено нижче: 1. Межі адміністративних районів, які імпортовано з карти масштабу 1: 100 000. Вони були уточнені картографічними творами останніх видань „ДНВП Картографія”. 2. Межі та назви населених пунктів, які також імпортовано з цифрової карти масштабу 1: 100 000. 3. Межі типів ґрунтів нанесено мануально та уточнено з топографічних планшетів масштабу 1: 50 000. 4. Для виключення спотворення площ мануально нанесені контури лісових насаджень. Усі геопросторові дані геокодовані в системі WGS 84. Атрибутивна таблиця шару ґрунтів містить у собі закодовані типи ґрунтів та площу кожного виділу. Таким чином, було створено повноцінну картографічну модель території Харківської області, складові якої були згадані вище. Для спрощення остаточного підрахунку площ підвиди одного і того ж ґрунту поєднувалися та кодувалися. Фрагмент карти для оцінки земельних ресурсів наведено на рис. 2.9. У результаті аналізу дистрибутивної частини бази даних (див. табл.2.28) було виявлено, що найбільш якісні ґрунти (чорноземи) має Балаклійський район – 153 897 га, а найменш – Коломацький – 20514,67 га. Але якщо проаналізувати відсоток чорноземів до загальної площі району, то перше місце посідає Кегичівський район – 91,54%, останнє – Дергачівський район – 24,86%. Держкомземом були розроблені базові ціни на землю не тільки по областях [151], але й по адміністративних районах (див. додаток 2.5.). Відповідно до цих розрахунків, середня вартість сільгоспугідь в Україні сягає 8573,8 гривень, або 1600 доларів США за гектар. Однак, розрахунок, зроблений за методикою Держкомзему, не враховує родючості різних видів ґрунту, а також вмісту гумусу в них. Індексація цін ґрунтів, яка зроблена за цією методикою, базується на цінах 1995 року [43].