Введение к работе
Дисертація присвячена синхронічно-типологічному вивченню словотвору дієслів із рефлексивним комплексом в індоєвропейських мовах. Під рефлексивним комплексом у роботі розуміється складний формант, який у якості конститутивного включає рефлексивний елемент: -ся/сь у російській,
-ся в українській, -ца(ся) – в білоруській, si у польській, sich у німецькій, se/si у романських мовах і т.ін. Дієслова з рефлексивним комплексом (ДРК) визначаються нами як похідні слова, що утворюються шляхом одночасного приєднання до твірної основи на одному дериваційному кроці всіх складників рефлексивного комплексу, а саме: рефлексивного елемента і префікса [див. (1)], рефлексивного елемента і суфікса [див. (2)] або рефлексивного елемента, префікса і суфікса в їх різних комбінаціях [див. (3)]. Пор.:
(1) укр. спати виспатися; рос. спать выспаться; білор. спаць выспацца; чеськ. spati vyspati se; нім. schlafen sich ausschlafen; лит. miegoti isimiegoti і т.ін.;
(2) укр. брат брататися; рос. брат брататься; білор. брат братацца і т.ін.;
(3) укр. бідний прибіднитися (розм.); рос. бедный прибедниться (розм.); білор. бедны прыбедніцца і т.ін.
Формально ДРК і стандартні рефлексивні дієслова належать до єдиного морфологічного класу дієслів із рефлексивним формантом, проте вони один від одного відрізняються у словотвірному і семантичному відношеннях. На відміну від ДРК стандартні рефлексивні дієслова утворюються за допомогою лише рефлексивного показника, який надає твірній основі, зокрема, власне-зворотне (або прямо-зворотне) значення. Наприклад:
(4) укр. мити митися; рос. мыть мыться; нім. waschen sich waschen; англ. wash wash oneself; фр. laver se laver; ісп. lavar lavarse;
італ. lavare lavarsi та інші.
Дієслова з рефлексивним формантом вивчалися переважно на матеріалі окремих мов: російської (А.В.Знаменська, Е.І.Корольов, Н.О.Янко-Триницька
та ін.), української (Р.П.Михайлик), білоруської (М.Т.Ковальова), польської (Б.Остроменська-Фрончак, А.Холвет та ін.), чеської (Т.О.Ацаркіна, З.Леоновічева та ін.), німецької (Ф.Вагнер, В.Д.Дєвкін, Г.Штетцель, Е.Шульц
та ін.), англійської (Е.Ш.Генюшене, Н.П.Нікітіна та ін.), болгарської (Б.Ю.Норман), французької (О.Є.Корді), литовської і латиської (Е.Ш.Генюшене). Існують праці, в яких стандартні рефлексивні дієслова аналізуються також
у зіставному аспекті на матеріалі споріднених мов: скандинавських (В.П.Берков), слов’янських (Й.Андерш, Ю.П.Князєв, З.Леоновічева та ін.), романських (Т.О.Абросімова), дагестанських (Я.Г.Тестелець, С.Ю.Толдова). У ряді робіт стандартні рефлексивні дієслова досліджуються на матеріалі як споріднених,
так і неспоріднених мов (Е.Ш.Генюшене, Х.А.Kaрделa, В.П.Недялков та ін.).
Водночас ДРК як окремий розряд лексики в типологічному аспекті взагалі
не досліджувались.
Зважаючи на те, що загальна теорія мови формується значною мірою під впливом типології, яка дозволяє окреслити мовний простір і позначити можливі
типи мовних структур і мовних значень, до актуальних завдань сучасних типологічних досліджень належить вивчення конституентів мовної структури
на всіх її рівнях. Це особливо стосується лексичного рівня, на якому, однак, бракує міжмовних узагальнень. Актуальність даного типологічного дослідження зумовлюється його спрямованістю на виявлення загальних закономірностей утворення ДРК і меж їх варіювання в окремій мовній підсистемі
індоєвропейських мов. Здійснення пропонованого дослідження диктується необхідністю вивчення словотворчої та семантичної структури дієслів
із складним словотвірним формантом – рефлексивним елементом, префіксом
і суфіксом в їх різних комбінаціях в окремих мовах і в типологічному аспекті, що дасть можливість сформулювати міжмовні узагальнення в зазначеній підсистемі мови.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано відповідно
до плану науково-дослідної роботи факультету іноземних мов Донецького національного університету. Проблематика дисертації входить до кола питань, що досліджуються в межах держбюджетної наукової теми “Діахронічне, типологічне та зіставне дослідження лексики і словотвору германських, романських і слов’янських мов” (№ 0101U005390).
Метою роботи є встановлення загальних закономірностей словотвору ДРК
в індоєвропейських мовах шляхом типологічного аналізу, що передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
1) виявити корпус ДРК у кожній досліджуваній індоєвропейській мові;
2) здійснити класифікацію ДРК в індоєвропейських мовах за формальними й семантичними ознаками;
3) обчислити теоретично можливі формальні типи утворення ДРК та визначити їх реалізацію в досліджуваних мовах;
4) провести семантичну класифікацію ДРК на основі мотиваційних відношень із твірною основою;
5) установити типологічну продуктивність формальних і семантичних
типів ДРК;
6) інвентаризувати словотвірні засоби, які беруть участь у реалізації структурних і семантичних типів ДРК у кожній досліджуваній мові, і встановити ступінь їх продуктивності в утворенні ДРК;
7) окреслити фактори, які впливають на творення стандартних рефлексивних дієслів і типологічну продуктивність ДРК;
8) виявити лексико-семантичні особливості твірних основ та їх словотвірну продуктивність;
9) розробити типологічну анкету опису ДРК;
10) сформулювати міжмовні узагальнення у сфері творення ДРК
в індоєвропейських мовах;
11) визначити роль генетичних, типологічних й ареальних факторів
в організації системи ДРК у досліджуваних мовах.
Об’єктом дослідження є дієслова з рефлексивним формантом у
типологічному аспекті.
Предмет дослідження становлять структурні та семантичні особливості творення дієслів із складним словотвірним формантом (рефлексивним комплексом) у 22 індоєвропейських мовах.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні наявності взаємозв’язку між формальними та семантичними ознаками певних типів ДРК та їхньою типологічною продуктивністю в окремих або в окремо взятій мові. Передбачається, що між розподілом індоєвропейських мов на синтетичні й аналітичні та ступенем розвитку системи ДРК у цих мовах існує певний корелятивний зв’язок.
Емпіричний матеріал дослідження складають ДРК у мовах, які належать до індоєвропейської сім’ї й утворюють у ній такі групи: 1) германську: англійська, німецька, датська, норвезька, шведська, голландська; 2) слов’янську: російська, українська, білоруська, польська, чеська, словацька, болгарська, сербо-хорватська; 3) балтійську: латиська, литовська; 4) романську: французька, італійська, іспанська, румунська, португальська; 5) грецьку: новогрецька мова. Отже, до списку досліджуваних мов входять 22 мови.
Визнаючи той факт, що з розпадом Югославії на Балканському півострові виникли дві самостійні держави (Сербія та Хорватія), а також те, що основною умовою національної консолідації є розвиток мови у писемній та усній
формах (Л.П.Васильєва, Л.Полюга, О.І.Чередниченко та ін.), відзначимо,
що похідні дієслова із сербської та хорватської мов були вилучені зі
“спільного” “Сербскохорватско-русского словаря” за редакцією М.І.Толстого (1982). Отже, відповідні ДРК уживаються в роботі недиференційовано
як елементи єдиної сербо-хорватської мови.
ДРК досліджуваних мов були отримані шляхом суцільної вибірки
з тлумачних і перекладних словників загальномовного характеру. При відборі мовного матеріалу та його опрацюванні залучались спеціалісти та носії різних мов, а також використовувалась типологічна анкета опису ДРК. Типологічна анкета як універсальна і динамічна (евристична) схема опису певного аспекту мови містить питання, пояснення та дефініції застосованих у роботі термінів,
які дозволяють відносно швидко отримати бажану інформацію про досліджуване явище (Б.А.Успенський). Загальна кількість проаналізованих ДРК і їхніх
твірних основ склала понад 7200 одиниць (з них – близько 4300 ДРК і понад
2900 твірних основ).
Слід зазначити, що в картотеку поряд з одиницями літературної мови увійшли також ДРК, які належать до розмовної, просторічної, діалектної та жаргонної лексики, зареєстровані загальномовними словниками. Такий недиференційований підхід до матеріалу виправдовується, з нашого погляду, дослідницькою значущістю кожного мовного факту, а також тим, що між цими шарами лексики немає чіткої межі, навпаки, ця межа значною мірою є умовна (О.І.Блінова, Р.В.Болдирєв, О.А.Земська, Н.О.Лук’янова, Г.П.Нещименко, А.Р.Семів, О.О.Тараненко, М.М.Янценецька та ін.). Крім того, залучення
до аналізу розмовної, просторічної, діалектної та жаргонної лексики дозволяє виявити стилістичну зумовленість реалізації тих чи інших типів ДРК
і встановити реальну продуктивність структурних і семантичних типів ДРК
в аналізованих мовах.
Стандартні рефлексивні дієслова на зразок укр. митися ( мити), а також вторинні рефлексивні дієслова, які утворюються шляхом приєднання
до стандартного рефлексивного дієслова лише префікса на зразок нім. sich wegstehlen ‘непомітно йти’ ( sich stehlen ‘крастися’, ‘крадькома пробиратися куди-небудь’), рос. разругаться ( ругаться) і т.ін. у роботі не розглядаються. Поза увагою в цьому дослідженні залишаються дієслова з рефлексивним формантом у давальному відмінку: нім. sich (Dat.) еtw. (Akk.) anschaffen ‘придбати щось’; чеськ. umyti si (hlavu) ‘мити голову’ і т.ін., а також дієслова
з невизначеними мотиваційними зв’язками з їх твірними основами:
рос. хорохориться; укр. схаменутися та інші. Такі утворення потребують, на наш погляд, окремого, не типологічного, а історико-етимологічного дослідження,
і тільки після цього їх можна було б залучити до аналізу.
У дослідженні застосовуються методи і прийоми, які забезпечують комплексний і достовірний аналіз мовного матеріалу. За допомогою індуктивного методу здійснювався збір мовного матеріалу, його систематизація та опис (Б.А.Успенський). Дедуктивний метод використовується для аналізу
в досліджуваних мовах глибинних процесів, які неможливо спостерігати безпосередньо (М.П.Кочерган, В.М.Русанівський), зокрема, з метою обчислення формальних і семантичних типів ДРК і встановлення загальних закономірностей у даній підсистемі словотворення. Описовий метод, спрямований на фіксацію
та аналіз фактів окремої мови за допомогою статичних моделей, дозволяє виявити все тотожне і відмінне в системі ДРК описуваної мови, інвентаризувати словотвірні засоби, які беруть участь у деривації ДРК даної мови (І.Ф.Вардуль, М.П.Кочерган). Типологічний метод як один із найважливіших засобів узагальнення знання про конкретні мови і розбудови загальної теорії
мови застосовується для виявлення у системах ДРК досліджуваних мов спільних
і відмінних рис незалежно від ступеня спорідненості даних мов та утворення універсалій (О.Є.Кібрик, Б.Комрі, В.Скалічка, Б.А.Успенський). Перефразування ДРК у синонімічні вирази, в яких похідні заміняються на їх твірні
основи та пояснювальні слова, використовується під час моделювання формул тлумачення (З.М.Волоцька, Ю.Л.Гінзбург). Компонентний аналіз надає
змогу розкласти семантичну структуру на мінімальні значущі одиниці й виділити спільні та відмінні компоненти у семантичній структурі ДРК (Л.М.Васильєв, Н.Г.Іщенко, О.М.Селіверстова). Словотвірний аналіз застосовується для виявлення відношення словотвірної похідності (Г.О.Винокур, І.О.Мельчук, Л.І.Сахарчук). Моделювання мотиваційних відношень спрямовано на виявлення семантичних зв’язків між твірною основою і ДРК та здійснюється за допомогою формули тлумачення (Ю.Д.Апресян, З.М.Волоцька, В.Д.Каліущенко). Кількісний аналіз проведено з метою встановлення ступеня типологічної продуктивності структурних і семантичних типів та груп ДРК, а також продуктивності словотвірних
засобів, які беруть участь в утворенні даних одиниць в окремо взятій мові (С.М.Андрєєв, В.В.Левицький, В.І.Перебийніс, В.Скалічка).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше сформульовано міжмовні узагальнення в сфері творення ДРК в індоєвропейських мовах і виявлено зв’язок організації систем ДРК із генетичними, типологічними й ареальними чинниками. Вперше запропоновано й здійснено типологічний опис ДРК в індоєвропейських мовах, який враховує формальний і семантичний аспекти деривації цих одиниць. Новим у роботі також є обчислення теоретично можливих структурних типів утворення ДРК і виявлення тих із них, які реалізувалися в кожній із досліджуваних індоєвропейських мов. У дисертації вперше здійснено семантичну класифікацію ДРК на основі мотиваційних відношень похідних із твірними основами, встановлено семантичні типи і групи ДРК, а також визначено типологічну продуктивність структурних і семантичних типів даних одиниць. Новим у дослідженні є виявлення лексико-семантичних груп твірних основ ДРК, а також інвентаризація афіксів, які беруть участь у деривації ДРК у кожній проаналізованій мові. Відмінною рисою дослідження є репрезентативність матеріалу, покладеного в його основу, впровадження до наукового обігу значного за обсягом мовного матеріалу, а також статистичне опрацювання отриманих результатів, що надає можливість з достатнім рівнем імовірності робити висновки про місце досліджуваного явища в системі окремих індоєвропейських мов.
Теоретичне значення роботи зумовлено новим підходом до вивчення словотвору ДРК в індоєвропейських мовах – виокремленням даних одиниць із класу дієслів із рефлексивним формантом. Розроблена методика типологічного опису творення ДРК в індоєвропейських мовах, створена й апробована
на значному емпіричному матеріалі типологічна анкета як універсальна
схема для уніфікованого опису ДРК в інших мовах є внеском автора дисертації
в розбудову типології та загальної теорії словотвору. Важливими для типології
та лінгвістики універсалій є міжмовні узагальнення як одна з найбільш ефективних форм систематичного накопичення емпіричного матеріалу, що відбиває зв’язки між формальними та семантичними ознаками певних типів ДРК
і їхньою типологічною продуктивністю. Це стосується і зв’язків між типологічною продуктивністю структурного чи семантичного типу ДРК та його продуктивністю в окремо взятій мові. Значення роботи визначається перспективою подальших зіставно-типологічних досліджень ДРК у функціональному, прагматичному
й соціолінгвістичному аспектах.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати роботи можуть бути використаними в навчальному процесі, в теоретичних курсах загального та зіставно-типологічного мовознавства (розділи “Лексична типологія мов”, “Структурна типологія мов”, “Лінгвістичні універсалії”), зіставної лексикології (розділи “Принципи та параметри зіставної лексикології”, “Словотвір. Семантичне моделювання в словотворі”, “Парадигматичні відношення в
лексико-семантичних системах зіставлюваних мов”), в лексикографічній
і перекладацькій практиці. Основні положення і висновки дисертації можуть бути
застосовані в наукових дослідженнях студентів, магістрів і здобувачів
наукових ступенів.
Особистий внесок дисертанта полягає: 1) у запропонованій типологічній характеристиці ДРК у 22 індоєвропейських мовах; 2) в обчисленні теоретично можливих структурних типів утворення ДРК і виявленні тих типів, які отримали реалізацію у проаналізованих мовах; 3) у визначенні семантичних типів, груп ДРК і їх типологічної продуктивності; 4) у встановленні міжмовних узагальнень у сфері ДРК в індоєвропейських мовах; 5) у виявленні ролі типологічних, генетичних й ареальних чинників в організації систем ДРК у досліджуваних мовах. Опрацювання й апробація типологічної анкети опису ДРК є також особистим внеском дисертанта.
Вірогідність висновків і спостережень забезпечується застосуванням комплексної методики дослідження, залученням значного за обсягом теоретичного і мовного матеріалу з розглянутої проблематики, розробкою й апробуванням типологічної анкети опису ДРК в індоєвропейських мовах.
Публікації. Основні положення дисертації викладено в монографії “Типологія дієслів із рефлексивним комплексом в індоєвропейських мовах” – 20,88 др. арк. (333 с.), у матеріалах міжнародних, Всеукраїнських і міжвузівських лінгвістичних конференцій та 43 публікаціях, із них 30 – статті у фахових виданнях ВАК України (11,58 др. арк.). Загальний обсяг публікацій становить 35,76 др. арк.
Апробація результатів дослідження здійснена на 12-ти міжнародних наукових конференціях: “Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мові
як іноземної” (Полтава, 2000), “Проблеми зіставної семантики” (Київ, 2001, 2003, 2005), “Мова. Людина. Влада” (Ялта, 2001), “Функціонування російської
та української мов в епоху глобалізації” (Ялта, 2003), “Проблеми теорії та історії слов’янського словотвору” (Мінськ, 2003), “Мова та культура” (Київ, 2004, 2005), “Сучасна україністика: проблеми мови, літератури та культури” (Оломоуц, Чехія, 2004), “Російська і зіставна філологія: стан і перспективи” (Казань, 2004), “Германістика в Україні та за кордоном. Стан і перспективи” (Київ, 2005);
на 4-х міжнародних лінгвістичних семінарах: “Компаративістика і типологія
в сучасній лінгвістичній науці: здобутки і проблеми” (Маріуполь, 2002-2005);
на 3-х міжвузівських конференціях молодих вчених: “Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, 2003), “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2004, 2005);
на 2-х конференціях асоціації українських германістів (Донецьк, 1996; Львів, 2003); на 2-х Всеукраїнських конференціях: “Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 1998), “Сучасні тенденції розвитку лінгвістики та європейської і американської літератур” (Черкаси, 2004); на 4-х наукових конференціях професорсько-викладацького складу ДонНУ (Донецьк, 1999, 2003-2005).
Загальний обсяг роботи. Обсяг тексту дисертації – 351 сторінка, загальний обсяг роботи разом із бібліографією (520 позицій), списками джерел
ілюстративного матеріалу (список словників – 68 позицій, список творів
художньої літератури – 26 позицій) і додатками (таблицями й типологічною
анкетою опису ДРК) становить 433 сторінки.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів
із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової літератури, словників і художніх текстів, а також додатків.
У вступі обґрунтовано доцільність проведеного дослідження та актуальність обраної теми, розкрито наукову новизну дисертації, визначено мету і завдання роботи, описано методи дослідження, викладено теоретичне і практичне значення його результатів, сформульовано положення, що виносяться на захист.
У першому розділі простежено основні підходи до інтерпретації дієслів із рефлексивним формантом у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці, проаналізовано співвідношення стандартних рефлексивних дієслів і категорії стану, ДРК
і категорії виду, охарактеризовано основні значення рефлексивного форманта
в структурі стандартних рефлексивних дієслів і висвітлено специфіку складного словотвірного форманта у структурі ДРК.
У другому розділі запропоновано формальний опис ДРК, подано обчислення структурних типів утворення ДРК в індоєвропейських мовах, визначено словотвірні засоби, які беруть участь у деривації ДРК, встановлено їх продуктивність.
У третьому розділі досліджено семантику похідних ДРК, мотивованих дієсловами, виявлено семантичні типи та групи віддієслівних ДРК, встановлено лексико-семантичні групи твірних дієслівних основ, що беруть участь
у деривації ДРК, і визначено їх продуктивність у кожній мові.
У четвертому розділі висвітлено семантику відіменникових ДРК.
На підставі семантичної функції твірної іменникової основи у структурі ДРК виявлено семантичні групи похідних дієслів, проаналізовано продуктивність словотвірних засобів і сформульовано міжмовні узагальнення.
У п’ятому розділі проаналізовано семантику відприкметникових дієслів
із рефлексивним комплексом. Визначено своєрідність семантики відприкметникових ДРК, яка зумовлюється специфікою прикметників на тлі інших частин мов, а також характером реалізації “активного – неактивного вияву ознаки”, позначеної твірною прикметниковою основою.
У загальних висновках підведено підсумки роботи, окреслено перспективи дослідження, а також представлено таблицю міжмовних узагальнень у сфері утворення ДРК.
Додатки містять 25 таблиць і типологічну анкету опису ДРК.