Содержание к диссертации
Введение
РОЗДІЛ 1 Дисциплінарна відповідальність суддів як засіб забезпечення стандартів суддівської діяльності і поведінки 10
1.1.Соціальні стандарти професійної діяльності і поведінки суддів 10
1.2. Забезпечення стандартів діяльності і поведінки суддів .. 26
1.2.1. Дисциплінарна відповідальність суддів – вид юридичної відповіда-льності 33
1.2.2. Особливості дисциплінарної відповідальності суддів 49
РОЗДІЛ 2 Реалізація дисциплінарної відповідальності суддів .63
2.1.Підстава притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності 63
2.2. Порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності .. 93
2.3. Проблеми законодавчого регулювання інституту дисциплінарної від-повідальності суддів . 144
Висновки .159
Список використаних джерел.. 164
- Забезпечення стандартів діяльності і поведінки суддів
- Особливості дисциплінарної відповідальності суддів
- Порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності
- Проблеми законодавчого регулювання інституту дисциплінарної від-повідальності суддів
Введение к работе
Необхідність дослідження сутності дисциплінарної відповідальності суддів, меха-нізму її реалізації викликана відсутністю відповідних фундаментальних розробок. Дана обставина, в свою чергу, визначила вибір теми дисертації. Актуальність теми. Конституція України, проголосивши державу демократичною і правовою, визнала вищою соціальною цінністю людину, її життя, здоров я, честь, гідність, недоторканність і безпеку. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головний обов язок держави (ст.3).
Ратифікація Україною Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод ставить за обов язок державі забезпечити кожному, чиї права порушено, ефективні засоби правового захисту (ст.13). В юридичному механізмі захисту прав людини особливе місце посідають судові органи, що забезпечують основи конституційного ладу і захист прав людини і громадянина.
Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 р., серед основних завдань передбачає перебудову судової системи з огляду на соціально-економічні та політичні зміни, що відбуваються в суспільстві. У контексті цих положень актуалізується правозахисна функція суду, авторитет судової влади, відповідальність суддів за дотримання професійних стандартів і моральних основ здійснення правосуддя.
Порушення суддівської дисципліни підриває авторитет судової влади, утруднює, а іноді й унеможливлює виконання її соціального призначення – захист прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб. Одним із правових засобів забезпечення суддівської дисципліни є юридична відповідальність за порушення суддями професійних обов язків, закріплених у Конституції України, Законі України «Про статус суддів», інших нормативних актах, зокрема можливість застосування заходів дисциплінарного впливу до винних осіб. У той же час комплексне дослідження інституту дисциплінарної відповідальності суддів не проводилося, не був сформульований його понятійний апарат, не розроблявся механізм реалізації даного виду юридичної відповідальності суддів. Недосконалість законодавства про дисциплінарну відповідальність суддів і механізму його застосування стримує діяльність суб єктів дисциплінарної влади, не забезпечує невідворотність відповідальності суддів за порушення професійних обов язків.
Усе це визначає актуальність теми даної наукової роботи. Зв язок роботи з науко-вими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри організації судових та правоохоронних органів Національ-ної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми «Проблеми удосконалення організації і діяльності суду та право-охоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державна реєстрація № 0186.0.099031).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є правовий і науко-вий аналіз інституту дисциплінарної відповідальності суддів, його механізму і проблем реалізації; формування теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на розвиток і вдосконалення даного правового інституту та практики його застосування; формулювання пропозицій, спрямованих на удосконалення законів України «Про статус суддів», «Про Вищу раду юстиції», «Про судоустрій України».
Досягнення цих цілей вимагає вирішення таких найважливіших задач:
- дослідити професійні суддівські стандарти і засоби їх забезпечення;
- проаналізувати законодавство, що регулює дисциплінарну відповідальність суд-дів;
- проаналізувати практику притягнення суддів до даного виду юридичної відповідальності;
- вдосконалити понятійний апарат правового інституту дисциплінарної відповідальності суддів;
- дослідити зміст стадій дисциплінарного провадження відносно суддів;
- науково обґрунтувати доцільність притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності;
- розробити практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення законодавства, що регулює дисциплінарну відповідальність суддів.
Об єктом дослідження є відносини, що виникають в зв язку із реалізацією комплексного інституту дисциплінарної відповідальності суддів. Предметом дослідження – сутність дисциплінарної відповідальності суддів; сукупність норм, що регламентують підставу і процедуру притягнення до відповідальності, а також практика їх застосування.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об єктивності результатів дисертантом використовувався комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які застосовуються в сучасній правовій науці. Методологічною основою дослідження є універсальні методи діалектики, використовувані на всіх етапах розкриття сутності дисциплінарної відповідальності суддів і особливостей механізму її реалізації.
На окремих етапах дослідження автор застосовував спеціальні методи: логічний – для визначення в дослідженні понять «стандарти професійної діяльності і поведінки суддів», «суддівська дисципліна», «дисциплінарний проступок судді», «проступок, що порочить звання судді»; структурно-функціональний – для визначення значення дисциплінарної відповідальності в забезпеченні стандартів діяльності і поведінки суддів. Формально-юридичний метод використовувався для аналізу юридичних норм відповідних законів, що закріплюють дисциплінарну відповідальність суддів, а також правозастосовної діяльності кваліфікаційних комісій суддів. Порівняльно-правовий метод застосовувався для співставлення норм права вітчизняного законодавства з правовими нормами інших держав. Метод кількісного і якісного аналізу використовувався для встановлення ефективності норм, що регулюють дисциплінарну відповідальність суддів.
Теоретична основа дисертаційного дослідження базується на роботах і висновках учених представників загальної теорії держави і права, адміністративного і трудового права, а також інших галузей права. Зокрема, йдеться про роботи: Ю.С. Адушкіна, С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, В.В. Бойцової, Л.В. Бойцової, П.Т. Васькова, В.С. Венедиктова, Д.О. Гавриленка, В.М. Горшеньова, В.О. Гринюка, Ю.М. Грошевого, Ю.О. Денисова, В.В. Єршова, І.О. Картузової, М.І.Клеандрова, М.О. Колоколова, Н.С. Крилової, В.М. Лебедєва, О.Е. Лейста, О. Маркова, І.Є. Марочкіна, Т.Г. Морщакової, Г.О. Нестерової, О.Ф. Ноздрачьова, О.І. Петеліна, І.Л.Петрухіна, О.І. Процевського, Н.В. Радутної, В.М. Савицького, І.С.Самощенка, В.М.Смирнова, Ю.М. Старілова, Ю.І. Стецовського, Л.О.Сироватської, В.О. Терьохіна, М.Х. Фарукшина, Л.С. Халдєєва, М.Д.Шиндяпіної, В.І. Шишкіна та ін. Поряд з науковими розробками російських і українських вчених окремо слід виділити теоретичні розробки таких зарубіжних правознавців, як Д. Карлен, Дж. Оберто, С.-Н. Санкар, Р. Уолкер, Л.Фридмен, В. Хайде, Й.-Фр. Штаатс, Р. Еррера. Комплексних досліджень, присвячених даній тематиці, у вітчизняній юридичній літературі поки що нема. Емпірична база дослідження. Дослідження здійснювалося з урахуванням даних атестаційно-дисциплінарної практики Вищої кваліфікаційної комісії суддів, а також проведеного дисертантом узагальнення дисциплінарної практики кваліфікаційних комісій суддів Донецької, Полтавської, Рівненської та Харківської областей.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в Україні вперше на монографіч-ному рівні з урахуванням нової Конституції України, норм міжнародного права, законів «Про статус суддів», «Про Вищу раду юстиції», «Про судоустрій України», інших зако-нодавчих актів комплексно досліджено інститут дисциплінарної відповідальності суддів. Зроблено висновки і сформульовано пропозиції, спрямовані на вдосконалення законо-давства про статус суддів, сутність, механізм реалізації та особливості їх дисциплінарної відповідальності.
Найбільш істотні результати дослідження, що відображають внесок автора в розробку зазначеної проблеми, такі:
- уперше досліджено сутність дисциплінарної відповідальності суддів як виду юридичної відповідальності;
- уперше комплексно досліджено підставу дисциплінарної відповідальності суддів; обґрунтовано необхідність відмежування дисциплінарного проступку від суддівської помилки: помилка обумовлена правовою позицією судді по розглянутій справі і не є підставою відповідальності;
- виділено гарантії реалізації дисциплінарної відповідальності суддів: чітке визначення її підстави, встановлення і дотримання строків притягнення до відповідальності, належна процедура розгляду питання (особливий порядок формування і склад дисциплінарного органу, змагальність, можливість оскарження рішення). сфор-мульовано понятійний апарат правового інституту дисциплінарної відповідальності суд-дів, зокрема поняття: «стандарти професійної діяльності і поведінки суддів», «суддівська дисципліна», «суддівський індемнітет», «дисциплінарний проступок судді», «проступок, що порочить звання судді» та ін.;
- уперше запропоновано оптимізовану процедуру притягнення суддів до дисциплі-нарної відповідальності, зокрема наявний перелік стадій дисциплінарного провадження пропонується доповнити такими стадіями: виконання рішення по справі, перегляд рі-шення по скарзі (факультативна стадія); обґрунтовано можливість виключення голів відповідних судів (їх заступників) із складу осіб, що мають право порушувати дисциплі-нарне провадження;
- запропоновано розширити коло дисциплінарних заходів такими, як: обговорення проступку, звільнення з посади голови суду (його заступника), попередження. запропо-новано законодавчо закріпити можливість зупинення повноважень суддів у разі вине-сення кваліфікаційною комісією рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади;
- уперше виявлено недоліки законодавчого регулювання дисциплінарної відпові-дальності суддів, аргументовано закріплення даного правового інституту в одному зако-ні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані в результаті дослідження висновки і пропозиції можуть бути використані: – у сфері науково-дослідницької діяльності (дисертація може стати матеріалом для подальшого дослідження загальних і спеціальних питань дисциплінарної відповідальності суддів); – у навчальному процесі (розроблені положення і висновки можуть використовуватися при читанні лекційних курсів «Організація судових та правоохоронних органів», «Організація роботи в суді», «Організація судової влади» і проведенні практичних занять); – у навчально-методичній діяльності (запропоновані положення і висновки можуть використовуватися для вдосконалення навчальних програм, при підготовці підручників і навчально-методичних посібників);
– у правозастосовній сфері (діяльності кваліфікаційних комісій суддів);
– у процесі вдосконалення законодавства (внесення змін і доповнень у закони України «Про статус суддів», «Про Вищу раду юстиції», «Про судоустрій України»).
Апробація результатів дисертації. Робота підготовлена на кафедрі організації су-дових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Яро-слава Мудрого, схвалена на засіданні кафедри і рекомендована до захисту.
Основні положення, висновки і рекомендації сформульовані в дисертації, допові-далися на науково-практичній конференції «Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання» (8 грудня 2000 р., м. Запо-рожжя), конференції молодих учених “Конституція – основа державно-правового будів-ництва і соціального розвитку України” (30 червня 2001 р., м. Харків), першій обласній конференції молодих учених «Тобі Харківщино – пошук молодих» у рамках секції «Су-часні проблеми права, державної безпеки життєдіяльності людини, формування грома-дянського суспільства» (19-20 березня 2002 р., м. Харків).
Деякі висновки, сформульовані в дослідженні, були висловлені і обговорені на міжнародній науково-практичній конференції «Стан судової реформи в Україні: про-блеми і перспективи» (18-19 квітня 2002 р., м. Харків).
Теоретичні аспекти роботи використовувалися автором у навчальному процесі при викладені курсів «Організація судових та правоохоронних органів», «Організація роботи в суді», «Організація судової влади».
Публікації. Основні положення дисертації відображено в семи наукових статтях, чотири з яких опубліковано в наукових фахових періодичних виданнях з юридичних на-ук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, дві – в зарубіжних юридичних періодичних виданнях (Російська Федерація), а також у двох тезах наукових повідом-лень.
Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета і логіки дослідження дисерта-ційна робота складається із вступу, двох розділів, що включають п ять підрозділів і два пункти, висновків, списку використаних джерел що нараховує 188 найменувань і займає 16 сторінок, та додатків. Загальний обсяг дисертації – 184 сторінки.
Забезпечення стандартів діяльності і поведінки суддів
Будь-яке суспільство як соціальна система має потребу в певній ор-ганізації та впорядкуванні суспільних відносин. Упорядкування суспіль-них відносин досягається за допомогою встановлення певних положень, що виступають щодо особистості, соціальної групи як ціннісні орієнтири. Вони регулюють діяльність і поведінку зазначених суб єктів, організують їх у певному напрямку. Суб єкт погоджує свою дію і його мотивацію із вираженою в положенні цілю [1] 1). Це повною мірою стосується діяльнос-ті і поведінки суддів.
Без соціальніх норм немає і не може бути суспільної оцінки відпові-дальності особи та соціального колективу. Оцінка, що дається у цьому ви-падку, є результатом не тільки пізнавального змісту правових та моральних норм, а і світогляду, яким володіє ця особа [2] 1).
У цьому зв язку можна говорити про соціальні стандарти професій-ної суддівської діяльності і поведінки.
Термін «стандарт» означає типовий вид, зразок, якому повинно за-довольняти що-небудь за своїми ознаками, властивостями, якостями [3] 2). Таким чином, суддівські стандарти являють собою модель чи зразок, від-повідно до якого повинна здійснюватися діяльність суддів і якому має від-повідати їх поведінка. Норматизація є зовнішньою, примусовою детермінацією діяльності – пише О.Ф. Плахотний, і нормами оформлені по суті всі сторони прояви людини у суспільстві. Норматизація є підгрунтям свободи як пізнаної не-обхідності, а отже, підставою для встановлення відповідальності [1] 1). Стандарти є вираженням (втіленням) у сучасному суспільстві у кон-центрованому вигляді уявлень про місце, роль і завдання суддів, судової влади в цілому, способи і порядок вирішення завдань, що стоять перед су-дом. Вироблення стандартів здійснюється з урахуванням ролі суддів у су-спільстві, особливостей їх соціального становища. Особлива місія суду і суддів у суспільстві обумовлює необхідність порушення питання про соціальну роль носіїв судової влади, чекання, пов язані із суддівською діяльністю, бо в першу чергу саме вони визнача-ють своєрідність стандартів професійної діяльності і поведінки суддів.
Судді мають виключні повноваження на здійснення правосуддя (ст.127 Конституції України [2] 2)). Потреба в здійсненні правосуддя, за-значає І.Л. Петрухін, обумовлюється наявністю конфліктів у суспільстві і прагненням держави захистити від будь-яких посягань встановлений нею порядок, суспільні відносини, що мають підвищену цінність. До них на-самперед належить реалізація загальнолюдських цінностей – захист життя, здоров я, честі і гідності особистості, забезпечення цивільних, політичних та інших прав людини, втілення в життя принципів законності, правопорядку, справедливості і ін. [3] 3). Саме правосуддя, справедливо звертає увагу В.М. Лебедєв, виступає найбільш надійним і цивілізованим способом розв язання виникаючих у суспільстві конфліктів, захисту прав і свобод громадян, інтересів грома-дянського суспільства і держави, як в наслідок особливого статусу суддів, що забезпечує їх незалежність при розв язанні конфліктів, так і завдяки особливій процесуальній процедурі, в якій суддівська діяльність реалізу-ється [4] 1). Судовий захист прав громадян має безперечні переваги перед другими формами захисту, зокрема перед адміністративними, бо судова процедура найбільш демократична і оптимальна. Вона містить максималь-ну кількість гарантій прав особи і справедливого вирішення юридично значущих справ. Аналогічна точка зору була висловлена і І.Є. Марочкі-ним, який пише: «Переваги судового порядку вирішення правових конфлі-ктів очевидні і полягають в наступному: судовий порядок найбільш демократичний та оптимальний; судочинство здійснюється незалежними і професіональними носіями судової влади – суддями, воно детально регла-ментовано; забезпечується можливість оскарження і перегляду судового рішення». За своєю природою, продовжує далі автор, «… судова влада по-кликана відображати ідеал справедливості. Цей тезис носить аксіолого-концептуальний характер. Тому суб єкт правозахисту, що втілює у собі за-конний інтерес, вправі очікувати справедливого вирішення юридичної справи судовою владою»[5] 2). Говорячи про чекання, пов язані з даним видом діяльності, слід зве-рнути увагу на низку міжнародних актів, насамперед на Європейську хар-тію про статус суддів (Страсбург, 1998 р.), яка містить загальні положення, що визначають правовий статус суддів [6; 7] 3). У п. 1.1. Хартії зокрема за-кріплено, що особливий статус служить метою забезпечення компетент-ності, незалежності і неупередженості, на які очікують від судових органів і кожного судді, покликаного захищати права громадян (тут і далі виділено нами. – С.П.). Встановлення особливого правового становища для суддів є не самоціллю, а засобом забезпечення громадянам необхідних гарантій для ефективного захисту своїх прав. Ці гарантії в інтересах тих, хто звернувся за судовим захистом, виражаються в компетентній, незале-жній і неупередженій суддівській діяльності. Право на незалежний і неупереджений (справедливий) судовий роз-гляд визнається за кожною людиною і громадянином. Стаття 10 Загальної декларації прав людини формулює таке право: «Кожна людина для визна-чення її прав і обов язків і для встановлення обґрунтованості пред явленого йому кримінального обвинувачення має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута гласно і з додержан-ням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом» [8] 1). Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних сво-бод говорить: «Кожний має право при визначенні його цивільних прав і обов язків чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред явленого йому, на справедливий публічний розгляд справи в розум-ний строк незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі за-кону» [9] 2). Аналогічне право закріплене й у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [10] 3).
Таким чином, судді мають виключні повноваження по розгляду і розв язанню юридично значущих справ у суспільстві та державі. До того ж, цей вид діяльності повинен реалізовуватися ними незалежно, неупере-джено, компетентно, тобто справедливо. В противному разі втрачається та зводиться нанівець уся соціальна цінність і значущість судової діяльно-сті, що явно не відповідає концепції правової держави, приводить до поси-лення соціальної несправедливості і заважає нормальному розвиткові суспільства. Тобто фактично у зацікавлених осіб унеможливлюється право доступу до правосуддя (судового захисту).
З огляду на необхідність досягнення незалежної, неупередженої і компетентної судової діяльності, бо така діяльність є правом тих, хто звер-тається до правосуддя, виробляються і встановлюються в законодавстві, Кодексі професійної поведінки стандарти професійної діяльності і поведі-нки суддів. Вони знаходять своє безпосереднє вираження в їх правах, обов язках та обмеженнях і сприяють правильній реалізації наданих влад-них повноважень. Закономірним є питання про те, як співвідносяться стандарти з обов язками та вимогами, що покладені на носіїв судової влади. Вважаємо, що стандарти не слід зводити лише до простої сукупності нормативних приписів, оскільки вони мають більш широке поняття. Адже вимоги, що ставляться до суддів, їх права і обов язки становлять матеріальну основу суддівських стандартів. При цьому необхідне також їх (вимог, обов язків, прав) почуттєве сприйняття (представлення) як зразка чи моделі поведінки (діяльності). У цьому зв язку стандартами професійної діяльності і пове-дінки суддів є закріплена у відповідних актах сукупність вимог, що пред являються, а також покладених обов язків і наданих суддям прав, що служить і сприймається (представляється) як допустимий зразок їх поведі-нки і діяльності. Іншими словами, такі стандарти – це зразок поведінки і діяльності суддів, відображений у відповідних нормативних приписах.
Особливості дисциплінарної відповідальності суддів
Петелін: «…концепція, що відносить примусове виконання юридичного обов язку до сфери відповідальності, неспроможна й в емпіричному плані, тому що служить теоретичним обґрунтуванням безпокарання пра-вопорушників» [58] 1). При такому підході, як відзначав О.С. Іоффе, пра-вова відповідальність ідентифікується з обов язком, який вона забезпечує, і між ними зберігається тільки формальна різниця (добровільний чи приму-совий спосіб здійснення) [74] 2). Тому не слід відносити примусове здійс-нення невиконаного обов язку до правової відповідальності.
Ю.А. Денисов під юридичною відповідальністю розуміє застосування до правопорушника передбаченого санкцією правової норми примусового заходу [64] 3). Схожої думки додержується й А.І. Бобилєв, який сутність юридичної відповідальності вбачає у тому, що вона є застосуванням до правопоруш-ника передбачених санкцією юридичної норми примусових заходів, що виражаються у формі позбавлень особистого, організаційного чи майново-го характеру [61] 4). Існують й інші, менш поширені в літературі погляди на поняття рет-роспективної юридичної відповідальності. Так, В.М. Горшеньов [75; 76] 5) і В.В. Меньшиков [77] 6) визначають юридичну відповідальність як визна-ну державою здатність особи (громадянина, посадової особи і т.д.) давати звіт про своє протиправне діяння і перетерплювати на собі заходи держав-ного примусового впливу у формі позбавлення благ, що безпосередньо їй належать. Однак, на думку А.І. Петеліна, в такому разі згладжується різ-ниця між відповідальністю і деліктоздатністю, а також осудністю, тобто між юридичною відповідальністю та однією із умов її застосування [58] 1). В.А. Тархов визначає юридичну відповідальність як урегульований правом обов язок дати звіт у своїх діях [78] 2). І цей підхід був підданий критиці. О.Е. Лейст відзначає, що поши-рення «семантичного» визначення відповідальності привело до того, що в дослідженнях про неї нерідко стверджується, начебто притягнутий до від-повідальності «зобов язаний відповідати». Це твердження істотно супере-чить принципам юридичної відповідальності в суспільстві [63] 3). На думку Ю. А. Денисова, обов язок відзвітуватися перед державою за вчинене є компонентом відповідальності, але ж ніяк не її сутністю. Зок-рема він відзначає: «…В.А. Тархов позбавляє себе можливості осягти її сутність, тому що робить крок убік розчинення юридичної відповідальнос-ті в інших видах соціальної відповідальності» [64] 4).
Відповідальність в юридичному сенсі завжди означає невигідні нас-лідки винного порушення чинних правових норм, пише Д.О. Гавриленко. Ці наслідки виступають у вигляді заподіяння від імені держави певного позбавлення порушнику [79] 5). Ми поділяємо точку зору тих учених, які під юридичною відповіда-льністю розуміють обов язок особи, яка скоїла правопорушення перетерп-лювати заходи примусу (а так і саме претерплювання), що виражається в обмеженнях (позбавленнях) особистого, організаційного чи майнового ха-рактеру [73; 58; 80; 66] 1). При цьому необхідно виділити такі сутнісні ознаки юридичної від-повідальності: Юридична відповідальність поєднана з осудом від імені держави особи, яка притягується до відповідальності.
Юридична відповідальність – це перетерплювання державного приму-су, що виражається в правових обтяженнях. Юридична відповідальність має своїм наслідком тягар обмеження по-рушників у матеріально-правовому, організаційному чи особистому по-рядку.
Юридична відповідальність нормативно регламентована (закріплена в нормах права), здійснюється через юридичні механізми (застосування права) у процесуальних формах.
Отже, дисциплінарна відповідальність суддів, як й інша юридична відповідальність, як правове явище, є процесом впливу, з одного боку, на особу яка скоїла правопорушення, а з іншого – на потенційного правопо-рушника. Це наочно прослідковується з огляду на наступне: по-перше, вплив з боку держави виражається в тому, що в нормативних актах (Законі України «Про статус суддів», процесуальному законодавстві та ін.) знахо-дять своє відображення професійні стандарти суддівської діяльності і пове-дінки (виражені в службових обов язках та вимогах, що ставляться до судді). Їх порушення у деяких випадках, буде підставою дисциплінарної відповідальності. В ст.32 Закону України «Про статус суддів» міститься пе-релік видів дисциплінарних стягнень, тобто несприятливих наслідків, що настають у випадках вчинення суддями дисциплінарних проступків [14] 2). Держава тим самим встановлює ступінь негативної оцінки дії (бездіяльно-сті), яка визнається проступком, і ті позбавлення, що перетерплюватиме порушник. Іншими словами, сама наявність законодавчого закріплення дисциплінарної відповідальності (підстав виникнення, видів дисциплінар-них стягнень) впливає на формування мотивів поведінки, стримуючих від порушень. По-друге, застосування до судді заходу дисциплінарного впливу, що виражається у визначених позбавленнях, і його сприйнятті порушником як наслідку скоєного ним. У цьому разі відповідальність є індивідуальною і конкретною, забезпечується державним примусом, і виражає ступінь нега-тивної оцінки з боку держави не тільки проступку, а й особи судді, який допустив порушення. Відповідальність спрямована на те, щоб забезпечити попередження (превенцію) можливості скоєння нових правопорушень. Застосування за-ходів державно-примусового впливу до особи «настроює» її проти нових правопорушень (приватна превенція). Можливість застосування заходів державно-примусового впливу сприяє виробленню в інших осіб мотивів до додержання юридичних норм (загальна превенція) [73] 1). Г.Н. Вєтрова виділяє державний і особистісний аспекти правового примусу. Примус у першому аспекті розглядається як спосіб гарантування юридичних обов язків з боку держави, а в другому – примус являє собою перетерпівання особистістю обмежень, позбавлень [59] 2).
Порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності
Судді завжди повинні мати можливість постановити рішення без по-боювання, що з будь-якого боку послідкують які-небудь заходи. Іншими словами, вони повинні мати свободу дій на власний розсуд, не піклуючись про майбутню особисту відповідальність (неможливість будь-яких форм законного переслідування судді за виражені ним думки при виконанні сво-їх посадових обов язків). У цьому зв язку можна говорити про суддівський індемнітет.
Поняття індемнітету в основному пов язують з діяльністю депутатів. Індемнітет (англ. – indemnity; нім. – Indemnitat) – у деяких країнах свобода виступів і голосування в парламенті, в наслідок якої не допускається при-тягнення депутата до відповідальності за його парламентську діяль- ність[131; 132] 1). Учені-конституціоналісти визначають депутатський ін-демнітет як заборону на притягнення до відповідальності за висловлення та інші дії при здійсненні мандата: у палаті, комітеті (комісії), в інших ви-падках, коли висловлення носить публічний характер, а так само за зміст внесених проектів законів та інших рішень, за голосування, питання і за-пити, поправки і т.под. [133] 2)
З огляду на це суддівський індемнітет являє собою неможливість переслідування (мається на увазі форма переслідування, заснована на за-коні, тобто відповідальність, у тому числі дисциплінарна) судді за думки, виражені ним при виконанні своїх посадових обов язків, його правову по-зицію з розглядуваної справи, засновану на законі і відображену у відпові-дних процесуальних документах. На цю обставину було зазначено й у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 12 квітня 1996 р. «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів»: «Суддя … не повинен звітувати і давати роз яснення з приводу судових справ, піддаватися критиці за позицію в них і притягуватися через неї до відповідальності, крім випадків, прямо передбачених у законі» [134] 1).
Таким чином, суддівський індемнітет є гарантією особистісного су-ддівського переконання, а в більш широкому розумінні – незалежності су-ддів в цілому. Дане положення ґрунтується на тому, що принцип відповідальності суддів підкоряється принципу їх незалежності (має місце домінування доктрини суддівського імунітету над доктриною відповідаль-ності) [48] 2). Р. Уолкер пише (щоправда, стосовно цивільно-правової від-повідальності суддів): «Кожен повинен мати можливість виконувати свою роботу повністю незалежно і бути вільним від усякого страху. Жоден суд-дя не повинен перегортати сторінки своїх книг тремтячими пальцями, за-питуючи себе: «Якщо я поступлю в такий от спосіб, то чи буду нести відповідальність за збитки?» Доти, поки він виконує свою роботу, щиро упевнений, що вона знаходиться в межах його юрисдикції…він не повинен нести відповідальності…» [135] 3)
У тих випадках, коли суддя в своїй професійній діяльності виражає протиправні переконання, винно постановляє протиправні рішення (пору-шує законодавство), він підлягає законному переслідуванню, тобто притя-гується до юридичної відповідальності, в тому числі, і до дисциплінарної.
Із змісту п.2 ст.31 Закону України «Про статус суддів» випливає, що дисциплінарна відповідальність суддів є результатом (крім умисного по-рушення закону) несумлінності, яка потягла за собою істотні наслідки. Уявляється за необхідне усвідомити, що слід розуміти під терміном «не-сумлінність» [14] 1).
Як вважає І.Л. Петрухін: «Крім умисної, вводитися і необережна ви-на – «несумлінність», яка може приймати форму недбалості чи самовпев-неності» [3] 2). Тобто термін «несумлінність» характеризує необережну форму вини суддів.
У словнику російської мови С.І. Ожегова несумлінність (несумлін-ний) визначається як нечесно і недбало роблячий що-небудь [1] 3). Відзна-чимо, що нечесність не можна розглядати як елемент необережності, оскільки нечесним, видається, можна бути тільки умисно. «Недбалий» (недбалість) – неуважно ставлячийся до своєї роботи [1] 4). Наслідком та-кого неуважного з боку судді ставлення до своєї роботи можуть бути сус-пільно шкідливі наслідки. При недбалості суддя не передбачає настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), хоча він повинен був і міг їх передбачити при додержанні необхідної уважності і передбачливості. Ці вимоги обумовлені професійним, службовим обов язком судді додержува-тися вимог закону, а відтак, передбачати шкідливі наслідки, що виплива-ють звідси, у разі його порушення.
Про самовпевненість як вид необережної форми вини суддів мова взагалі не може йтися. Адже якщо суддя передбачає суспільно шкідливі наслідки своєї дії і легковажно розраховує на їх запобігання, він тим са-мим усвідомлює і порушення закону, тобто фактично навмисне його по-рушує. Передбачити шкідливість наслідків можна лише при розумінні шкідливості дій, бо неможливо, передбачаючи негативні наслідки, абстра-гуватися від характеру дій, які заподіюють ці наслідки. Тому в цій частині ми не згодні з думкою І.Л. Петрухіна [3] 5).
Проблеми законодавчого регулювання інституту дисциплінарної від-повідальності суддів
Ситуація, що склалася на сьогоднішній день, характеризується наяв-ністю логіко-структурних дефектів в правовому регулюванні дисципліна-рної відповідальності суддів. Зокрема, можна вказати на такі недоліки: відсутність урегульованості низки процедурних моментів (неповнота пра-вового регулювання); невідповідність назв статей їх змісту; суперечливість і дублювання деяких положень; недостатня чіткість і ясність у викладі іс-нуючих законодавчих приписів.
Передусім необхідно більш конкретно сформулювати підстави дис-циплінарної відповідальності суддів – круг суддівських обов язків, винне порушення яких складає дисциплінарній проступок. Ця обставина має принципове значення, в тому числі і для забезпечення незалежності суддів, бо є гарантією від необґрунтованого притягнення їх до відповідальності. Особливу складність в практичній діяльності становить тлумачення понят-тя «проступок, що порочить звання судді». Обов язок щодо недопущення таких негативних проявів сформульовано в п.4 ст.6 Закону України «Про статус суддів», але його конкретизація не наведена. На сьогоднішній день розкриття змісту цього проступку судді повністю залежить від розсуду суб єкта дисциплінарної влади, а це, в свою чергу, не сприяє єдності дис-циплінарної практики і може привести до зловживань і, як наслідок, обме-ження суддівської незалежності.
Здавалося, що певною мірою вирішити зазначену проблему можливо за рахунок затвердженого 24 жовтня 2002 р. V з їздом суддів Кодексу професійної етики суддів, але, як це закріплено в преамбулі, його «… норми не можуть застосовуватися як підстави дисциплінарної відповідальності су-ддів і визначати ступінь їх провини», хоча «… судді мають прагнути доде-ржувати їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміц-нення її авторитету в суспільстві» [15] 1). Та навіть якщо б Кодекс передба-чав можливість використання його положень для конкретизації поняття «проступок, що порочить звання судді», неминуче виникло питання про природу цього акту, з огляду на положення п.22 ч.1 ст.92 Конституції України, згідно з яким, діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями (на нашу думку поняття «проступок, що порочить звання судді» входить до складу загального поняття «дисциплінарний проступок судді») визна-чаються виключно законами України [2] 2). Звідси можна зробити логічний висновок, що норми Кодексу не можна використовувати для тлумачення та конкретизації вказаного поняття.
Кодекс професійної етики судді в Україні було тимчасово затвер-джено ще три роки тому (24 лютого 2000 р.) [162] 3), але затверджений знову він не зазнав яких-небудь змін, що свідчить про дуже повільну робо-ту в цьому напрямку, яку необхідно терміново прискорити. Вважаємо, що основна складова частина в розробці етичних стандартів суддівської про-фесії повинна належати самим професіоналам – суддям, в особі органів суддівського самоврядування та представників в кваліфікаційних комісіях, бо саме судді знають тонкощі своєї професії. Разом з тим, до цієї роботи обов язково повинна залучатися і юридична громадськість (науковці, практичні працівники інших юридичних професій (мається на увазі окрім суддівської). В цьому сенсі думка представників громадськості є важли-вою, бо відображатиме суспільне уявлення про те, як повинен поводити себе суддя. Кодекс професійної етики (професійної поведінки) обов язково слід затвердити на законодавчому рівні, що дозволить використовувати його положення для конкретизації поняття «проступок, що порочить звання судді».
Далі. Структурним дефектом права слід вважати правові прогалини тобто неповноту чинного законодавства, яка виражається у відсутності конкретного нормативного припису щодо фактичних обставин, які знахо-дяться в сфері правового регулювання [178] 1). В зв язку з означеним зако-нодавцю насамперед не слід було скасовувати Закон «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» до внесення відповідних змін (в частині регулювання дис-циплінарної відповідальності) в Закон України «Про статус суддів». У гла-ві 14 Закону «Про судоустрій України», яка закріплює дисциплінарні повноваження кваліфікаційних комісій, не знайшли свого відображення положення, що регулюють порядок притягнення до даного виду відповіда-льності, в зв язку з чим на сьогоднішній день фактично блокується робота кваліфікаційних комісій. Стадії дисциплінарного провадження позначені (ст. 99), однак їх зміст не розкрито, а отже і не існує необхідних гарантій справедливої реалізації дисциплінарної відповідальності. Така ситуація ставить під загрозу незалежність суддів, зокрема від кваліфікаційних комі-сій.
Здавалося б, існує глава VI Закону України «Про статус суддів» (ди-сциплінарна відповідальність суддів), однак аналіз норм, які містяться в ній, щодо розкриття змісту стадій дисциплінарного провадження виявляє свою недосконалість [14] 2). Для порівняння порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, який було відображено в розділі III Закону «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплі-нарну відповідальність суддів судів України» (дисциплінарна відповідаль-ність суддів), на наш погляд, оптимальніший, хоча й не без недоліків (наприклад, згідно зі ст.30 цього